ПОШУК:

Untitled Document

ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ УКРАЇНИ

Печерська Колегія адвокатів м. Києва                                                     Тел. служ.: 253-52-42

м. Київ-21, вул. Грушевського, буд. 28/2                                                 Тел./факс: 253-07-12

                                                                                                                             Тел. дом.: 2#3-43-63

 

Юридичний висновок (правова експертиза)
З приводу вирішення судами 1-ї інстанції
кримінальної справи за звинуваченням
Колесникова Василя Вікторовича.

На прохання журналістів Медіа-центру "Розмай" мною, адвокатом Печерської колегії адвокатів м. Києва Гінзбургом Григорієм Ісаковичем, стаж юридичної роботи 59 років, вивчені вироки Радянського райсуду м. Києва від 15 березня 2002 року (суддя Морозов М.О.) і Шевченківського райсуду м. Києва від 24 травня 2005 року (суддя Чуйко О.Г.) щодо обвинуваченого Колесникова Василя Вікторовича, 1966 року народження, з вищою освітою, одруженого, батька неповнолітньої дитини, працювавшого до арешту конструктором на заводі ім. Лепсе, раніше не судимого. Його було звинувачено в навмисному вбивстві своєї коханки Остапенко Лариси, яка працювала касиром валютного обмінного кіоску ГОВ "Фенікс", що розташований на бульварі Шевченка в м. Києві, навпроти будинку №38. Вбивство він скоїв, згідно обвинуваченню, о 8 год. 30 хв. 14 квітня 2001 року на робочому місці Лариси, в приміщенні кіоску, з особистих мотивів, тому що Лариса, перебуваючи з ним протягом майже 2-х років в інтимних стосунках домагалася вступити з ним в шлюб і тому наполягала на розірванні його шлюбу з дружиною, чого він робити не хотів. Вона часто конфліктувала з ним на цьому грунті й погрожувала повідомити його дружину про їх інтимний зв'язок і тим позбавити його і дружини, і доньки.
Колесников раніше працював в тому ж де Остапенко Лариса ТОВ "Фенікс", займався там обслуговуванням комп'ютерної техніки. Восени 2000 року він звільнився з ТОВ "Фенікс" і разом з дружиною заснував своє підприємство по обміну валюти, але, згідно обвинуваченню, продовжував інтимні стосунки з коханкою Ларисою Остапенко, і конфлікти на згаданому грунті між ними продовжувались.
14 квітня 2001 року о 8 год. 20 хв. Колесников зайшов в кіоск до Лариси, на її запрошення, коли проходив повз нього, прямуючи до станції метро "Університет". Знов виникла розмова стосовно його розлучення з дружиною, знов Лариса погрожувала розповісти його дружині про їх

інтимний зв'язок. Щоб заспокоїтись, Колесников вийшов з кіоску під приводом необхідності зателефонувати. Однак, побачивши біля дверей кіоску камінь, схопив його і повернувся до кіоску з наміром вбити Ларису. Камінь він приховував за спиною, в коли Остапенко Лариса відвернулась до вікна, він наніс декілька ударів по голові коханки, продовжував бити її каменем по голові, коли вона впала, після чого кинув камінь на підлогу. Потім він знайшов в кіоску шнур від електрообігрівача, який накинув на шию жертви і, держачи його обома руками, задушив її, затягуючи шнур на протязі близько 2-х хвилин.
Після вбивства він зрозумів, що можна викрасти гроші з кіоску "Фенікс", і зробив це, забравши з сейфу 2530 грн. 98 коп., 2782 долари США, 1730 німецьких марок і 930 російських рублів. Поклав всі гроші в поліетиленовий пакет, кинув туди ж камінь, і пішов, закривши кіоск ключами Лариси, які теж кинув в пакет.
Поблизу підземного переходу на метростанцію "Університет" він у сміттєзбірник викинув пакет з каменем, ключами і грішми та поїхав на свою роботу.
Такою була обвинувальна версія.
Першим вироком суд визнав обвинувачення повністю доведеним і засудив Колесникова за вбивство за ст. 94 КК (1960 року) до 13 років позбавлення волі, за крадіжку за ст. 81 ч. 4 КК України - до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а по сукупності шляхом поглинення - до 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Після скасування вироку в апеляційному порядку справа двічі була на додатковому розслідуванні, а тепер другим вироком суду Колесникова повністю виправдано за недоведеністю його участі в скоєнні обох злочинів і звільнено з під варти після перебування в ув'язненні на протязі 4 років, одного місяця і 7 днів.
Хоча прокурор Шевченківського району м. Києва приніс апеляційне подання на виправдувальний вирок і справа в апеляційному порядку ще не розглянута, насмілюсь висловити беззаперечну впевненість в тому, що перший вирок був грубою судовою помилкою, яка мала тяжкі наслідки, а могла й зовсім загубити невинну людину та нанести непоправну травму всім членам її сім'ї, якби вирок не був обґрунтовано скасований. Виправдувальний вирок є беззаперечно правильним, тому що всі докази,
які покладені в обґрунтування обвинувачення, є порочні, отримані незаконним шляхом, в результаті грубих порушень законності з боку співробітників міліції, слідчого прокуратури Білого О.В. і прокурора, який мав би здійснювати нагляд за досудовим слідством і протидіяти незаконному відданню до суду невинної людини, але замість цього три чи чотири рази затверджував обвинувальний висновок і з впертістю, що достойна кращого застосування, продовжує відстоювати заплямовану честь свого прокурорського мундира, добиваючись засудження невинної людини до 13 років позбавлення волі.
На яких доказах слідчий побудував обвинувачення Колесникова?
Фактично єдиним доказом вини Колесникова були його визнавальні показання, які були дані ним на протязі першого тижня після затримання і арешту - з 17 по 25 квітня 2001 року, від яких він в подальшому відмовився, пояснивши, що ці показання одержані від нього шляхом фізичного і психічного насильства, шантажу, погроз і обіцянок. Почалося це з того, що його схиляв зізнатися слідчий прокуратури Білий О.В., який допитував його в якості свідка до 23 години 30 хв. 16 квітня 2001 року і якому він твердо показував, що до вбивства Лариси Остапенко непричетний, що ніколи не був з нею в інтимних стосунках, що він систематично допомагав своїм колишнім співробітникам по ТОВ "Фенікс" - касирам обмінних пунктів налагоджувати комп'ютери, і 14 квітня з 8-20 до 8-30-(32) відвідав кіоск Лариси Остапенко, яка за день до того зателефонувала йому і просила зайти до неї і подивитися, чому "зависає" комп'ютер.
Ще до того, як його примусово привезли на допит в якості свідка, міліції, можливо, стало відомо, що він відвідав вранці, незадовго до вбивства (труп знайдено о 11-30 годині), кіоск Лариси, тому що того ж вечора - 14 квітня в нього на квартирі було проведено обшук, але нічого з того, щоб могло засвідчити його причетність до вбивства та пограбування, не було знайдено, а на його одязі не виявлено ніяких плям і його не вилучали. Не було в нього і грошей, вкрадених з обмінного кіоску Лариси.
Незважаючи на відсутність будь-яких підстав для підозри його у жорстокому вбивстві і явному пограбуванні, навіть до першої з ним бесіди слідчий Білий О.В. виніс постанову про притягнення Колесникова в якості обвинуваченого.
Це сталося 15 квітня 2001 року.
Цю постанову слідчий на протязі 10 днів не показував Колесникову і допитував його спершу як свідка (вже маючи в столі постанову про притягнення!), а потім - як підозрюваного.
Цей факт свідчить про те, що обвинувальна версія проти Колесникова виникла раніше одержання будь-яких доказів, а докази вже добувалися під цю необґрунтовану версію. їх "підганяли" під версію, отже - займалися злочинною фальсифікацією.
Слідчий Білий О.В. знаходився явно в злочинній змові з оперуповноваженими міліції, про що свідчить наступний факт: закінчивши допит свідка Колесникова о 23 год. 30 хв., він не тільки не відпустив "свідка" додому, але залишив його на ніч трьом оперуповноваженим міліції, щоб вони "попрацювали" вночі зі "свідком", бо вони, як він пояснив суду, хотіли "попрацювати" з Колесниковим і відібрати в нього ще якісь пояснення.
І вони всю ніч "працювали" з Колесниковим, який був до того ж в принизливому стані, бо слідчий роздягнув його догола, вилучивши весь його одяг для експертного дослідження.
Уявіть собі, як з ним "працювали" три опери, якщо в результаті цієї "праці" слідчий Білий О.В., прийшовши наступного ранку на роботу, побачив на своєму столі так звану "явку з повинною" від Колесникова, в якій цей незговірливий свідок раптом зізнався в тяжких злочинах. І слідчого не здивувала ця "повинка", тому що добування таких паперів від затриманих було типовою практикою цього слідчого за допомогою міліцейських бандитів (Вислів про "бандитів з міліції" не я вигадав, він належить Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенку, який 14 липня 2005 року виступав на нараді співробітників податкової служби).
Судова практика всієї України свідчить про те, що майже 80% обвинувачених, які після затримання і обробки в міліції написали подібні "явки з повинною", в судових засіданнях не визнають своєї вини і посилаються на те, що їх змусили шляхом насильства і погроз написати про своє зізнання в злочині, якого вони не скоювали.
З прикрістю констатую, що більшість суддів до останньої зміни вищої влади в Україні не звертала уваги на такі скарги підсудних і відкидала їх з однакових (як під копірку) мотивів: мовляв, факти
застосування насильства фізичного і психічного до того, хто "з'явився з повинною" не доведені, тому що слідчий і працівники міліції, допитані в судовому засіданні як свідки, заявили, що вони поводилися з підозрюваним напрочуд чемно і навіть ласкаво.
- "Били? Погрожували?" - Та Ви що, громадяни судді, ми не знаємо
навіть таких слів, ми ж джентльмени!".
З таким цинізмом перевертнів від міліції зустрічаються буквально всі без винятку адвокати. Якщо запитати їх, а перш за все - їх підзахисних, то картина буде зовсім не така лагідна і стерильна.
- Кожний неупереджений і чесний юрист, в тому числі і суддя,
прекрасно знає, що в міліції майже всі оперативні працівники б'ють і
катують підозрюваних, що вони застосовують різні витончені методи
примушення до зізнань, і це є поширеним методом розслідування, який
панував в Україні в органах кримінальної міліції і майже з участю усіх
слідчих та з відома прокурорів.
Знав це і суддя Морозов М.О. (до речі, не самий гірший з суддів), коли формально записав у вироку, що оскільки свідки Білий О.В. (слідчий), Коваль Є.О., Маренко В.В., Карпов А.Г., Пасічник С.В. (оперуповноважені міліції, які брали участь в розслідуванні) спростували посилання підсудного про застосування до нього незаконних методів розслідування, а тому суд розцінює ці посилання як спробу обвинуваченого уникнути відповідальності за скоєний злочин.
Знає це і суддя Чуйко О.Г., яка дала чесну і належну оцінку показанням цих зацікавлених свідків - брехунів. Вони зацікавлені в засудженні Колесникова не тому, що впевнені у його винуватості. Нічого подібного: вони краще за всіх знають, що в своїй службовій завзятості вони вибили зізнання з того, кого "призначили" злочинцем, щоб приховати нездібність знайти дійсних вбивць та грабіжників.
Тепер же їх зацікавленість ґрунтується вже на інстинкті самозахисту. Вони добре знають, що скоїли злочини, передбачені ст. ст. 372 і 373 КК України, тобто - притягли завідомо невинного до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину та ще й зі штучним створенням доказів обвинувачення і іншою фальсифікацією, а також примушували давати показання при допиті шляхом незаконних дій, поєднаних з застосуванням насильства та із знущанням над особою.
За частинами другими вказаних статей КК можна одержати до 10 і до 8 років позбавлення волі.
Все це відомо порушникам законності, як і відомо, що в нашому реальному житті (в усякому разі, при режимі, що існував до обрання сьогоднішнього Президента України) майже ніколи не віддавали до суду правоохоронців, які били та катували затриманих. Може за виключенням тих поодиноких випадків, коли затриманого забивали до смерті. А не віддавали до суду і не карали їх саме завдяки існуючої кругової поруки, тому що винні в цих діях слідчі і оперативники робили все можливе для приховування своїх злочинів, і їх допитували в суді формально, без бажання викрити їх брехню.
Де ви бачили такого свідка з кола порушників законності, котрий в суді показав би, що він або його партнери застосовували до затриманих незаконні методи слідства чи дізнання? - Присягаюся, що таких показань ще ніхто не чув.
Якщо ж брати їх показання за чисту монету, тобто виходити з їх правдивості, то і можна писати у вироках, що ніяких порушень законності слідчі та дізнувачі не допускають. А це є брехнею, це просто смішить людей, і справедливі, чесні люди розуміють: в дійсності, все не так. Якщо ж влада (всі її гілки) не покладе край цьому лицемірству і існуючим методам розслідування злочинів, держава буде затоплена в хвилях злочинності.
Президент В.А.Ющенко пообіцяв народу, що злочинності в правоохоронних органах буде покладено край, що правосуддя віднині буде чесним, справедливим і об'єктивним.
Сьогодні дехто дорікає новому Міністру внутрішніх справ, що він, мовляв, некомпетентний в міліцейських справах, що проведені ним кадрові зачистки негативно вплинуть на рівень боротьби зі злочинністю.
Не можу з цим погодитись. Дійсно, сам Луценко Ю.В. ніколи не працював в правоохоронних органах, можу погодитись, що він іноді припускається якихось помилок, особливо в своїх висловлюваннях щодо юридичних питань. Але ж він людина, безумовно, чесна і намагається боротися з корумпованістю і всіма проявами беззаконня в лавах міліції. А це важніше, ніж точність і дипломатичність висловлювань з питань права. Хочеться вірити, що йому, як і його послідовникам, вдасться налагодити в
міліції систему чесної служби, атмосферу порядності, поваги до прав людини і до додержання законності.
Судова реформа ще тільки починається, її ще немає, але деякі судді вже повірили в її перемогу, повірили обіцянкам Президента України, що судочинство в нас буде чесним, справедливим, незалежним, а отже самі вже перебудувалися, стали судити без оглядки на начальника УВС, на прокурора чи на вищестоячого "судового начальника", стали незалежними і справедливими.
До таких суддів належить, безумовно, суддя Чуйко О.Г. Честь їй і хвала!
Це не означає, що я хочу протиставити "гарному" судді Чуйко О.Г. "поганого" суддю Морозова М.О.
Вважаю, що, перш за все, на користь чесності і справедливості суду по справі Колесникова, відіграв позитивну роль новий час, а точніше — загальна моральність нової влади. Можу припустити, що в 2002 році суддя Чуйко О.Г. постановила би, як і Морозов М.О., незаконний обвинувальний вирок Колесникову, а в 2005 році суддя Морозов М.О., як і Чуйко О.Г., теж виправдав би Колесникова.
Особисті якості кожного з суддів - є важливими чинниками, але - другого плану. Головними же слід вважати систему і мораль суспільства взагалі та судочинства, а точніше - відправлення правосуддя, зокрема. Якщо нарешті буде панувати моральність і справедливість правосуддя, то і судді зміняться на краще.
І все ж не можу не дорікнути судді Морозову М.О. на його зайве старання за будь-що довести винність невинної людини, для чого він закривав очі на явні проріхи в доказовій структурі обвинувачення.
Справа Колесникова і його "явка з повинною" мають деяку специфіку в порівнянні з іншими кримінальними справами, по яких також в міліції чи слідчими "вибивалися" зізнання заарештованих.
Коли після цілої ночі знущань, побоїв, погроз знищити його дружину і дочку, опери домоглися, що Колесников погодився писати під їх диктовку так звану "явку", тобто "зламався", йому о 4 годині ранку продиктували цю "явку", при чому вигадали мотиви вбивства і мотиви крадіжки на рівні міліцейської тупої обмеженості, і тому ці мотиви
виявилися настільки позбавленими правдоподібності, що цього сумлінний суддя не міг не помітити.
Колесников - не злочинець, не обтяжений кримінальним минулим, людина урівноважена, не схильна до бурних емоційних реакцій, з іншого боку - людина законослухняна, доброзичлива, без кримінального нахилу, не жорстока, не здатна образити (а не те, що жорстоко вбивати) іншу людину, тим більше жінку. Для такої людини вбивство жінки протиприродно, а якби при якомусь виключному збігу обставин, на накалі емоцій вона все ж скоїла вбивство, то така людина не могла після цього залишатися спокійною і незворушною, щоб ніхто з оточуючих не помітив жодних змін в її поведінці.
Оперативники, які примусили Колесникова погодитися на "явку", не мали уявлення про особисті якості Колесникова, про його минуле, про його менталітет і звички. Єдине, що їм було відомо, це результати судово-медичного розтину трупу Остапенко Лариси. Вони дізналися лише, які пошкодження були спричинені загиблій жінці злочинцями чи злочинцем, і тому вони мали підігнати фізичні обставини вбивства під виявлені пошкодження. Що ж до мотивів, якими міг керуватися злочинець, то вони вигадували їх, не враховуючи того, якою людиною є Колесников. Свою версію вони побудували таку, яка могла бути притаманна тільки звичному для них контингенту бандитів, професійних грабіжників і вбивць.
Так з'явилася версія, що Колесников, який за два роки мав би вже звикнути до конфліктних ситуацій з коханкою і до її погроз повідомити дружину про їх інтимний зв'язок, несподівано, виходячи з кіоску, побачив камінь і під впливом цієї обставини в нього виникло бажання взяти його і вбити коханку. Виходить, що - якби поруч з кіоском не лежав би камінь, умисел на вбивство не виник би.
Так взагалі не буває, а відносно Колесникова такий спосіб виникнення умислу на вбивство є повною дурницею.
Далі. З метою вбивства він повертається до кіоску, наносить декілька (не менше 5) ударів каменем по голові жертви, а коли вона падає непритомною, він чомусь не вважає її вбитою і, як досвідчений професійний вбивця, перевіряє, чи досягнута злочинна мета, і холоднокровно знаходить шнура, яким душить свою коханку. Після цього з такими же спокоєм і розсудливістю він вирішує, що було б непогано
викрасти гроші ТОВ "Фенікс", ьі складає до пакету гроші у чотирьох валютах, знаходить ключі від кіоску, закриває його і також спокійно прямує до метро. Не забуває чомусь забрати з собою знаряддя невдалого вбивства — камінь і залишає дійсне знаряддя вбивства — електрошнур (?).
Далі крадій діє зовсім ненормально: він викидає до сміттєзбірника викрадені гроші на загальну суму більше 22 тисячі гривень.
Крадіжка не буває безкорисливою, а викинути предмет крадіжки -гроші, які не мають особистих прикмет, жоден крадій не міг би.
Вважаю, що суддя Морозов М.О. повинен був звернути увагу на вкрай неправдоподібну версію щодо мотивів злочинів, версію, яка ніяк не може бути пов'язана з якостями особи Колесникова. Повинен він був також помітити, що цей уявний вбивця після скоєння такого дикунського та особливо жорстокого злочину щодо матері двох малих дітей спокійно, як ні в чому не бувало, прийшов до себе на роботу, нормально спілкувався з співробітниками і жоден з них не помітив в постаті Колесникова чогось незвичайного, якогось хвилювання чи якихось змін, яких не могло не статися навіть у вбивці-маньяка, а не тільки у випадкового вбивці, який скоїв злочин вперше під впливом збігу обставин. Подібний злочин мав би завершитися таким стресом для вбивці, що всі пересічні побачили би суттєві переміни в його поведінці і зовнішньому вигляді.
І ще ось що. Камінь і гроші убивця викинув. Тобто, начебто він так приховував сліди злочину, хоча на грошах їх взагалі не було, а камінь не був особистою річчю Колесникова і таскати його за 300 метрів не було жодного сенсу. В той же час Колесников не став навіть переодягатися і ходив три дні до затримання в тому ж одязі, в якому нібито скоїв злочин і на якому могли б залишитися плями крові загиблої.
Все це нелогічно і нежиттєво.
Я вже не кажу про те, що в ході ще досудового слідства, а також і в обох судових засіданнях було достовірно встановлено, що між Колесниковим і Остапенко Ларисою ніколи не було інтимних стосунків, вона ніколи не була його коханкою, і таким чином не могла погрожувати йому викриттям перед дружиною. Тобто мотив вбивства був спростований.
Це вже означає брехливість так званої "явки з повинною", вигаданість мотиву, який нібито спонукав автора до вбивства.
Специфіка "явки" Колесникова була також в тому, що після її написання оперативники полегшено зітхнули і залишили його на самоті, чим він і скористався та своєю рукою дописав, що ця "явка" написана ним під диктовку співробітників міліції. Тобто "явка" була відразу дезавуальована як доказ.
І нарешті ще про одне незаконне посилання у вироку судді Морозова М.О. на "доказ" винуватості Колесникова.
Як це завжди буває, майже у кожного слідчого є свої "придворні" адвокати, яких вони нав'язують своїм затриманим обвинуваченим чи підозрюваним в якості захисників. Слідчий "підкормлює" такого адвоката, а останній за це захищає інтереси слідчого.
Є такий адвокат — зрадник адвокатури і у слідчого Білого О.В. Це дехто Балухатий О.П., якого Білий О.В. нав'язав в "захисники" Колесникову.
Колесников неодноразово показував, що цей "захисник" не тільки не захищав його і не надавав йому дійсну юридичну допомогу, а навпаки, не давав йому можливості відмовитись від самообмови і умовляв його (разом з "операми") ні в якому разі не відмовлятися від самообмови в подальшому.
Як тільки Колесникова перевели з Ізолятора тимчасового утримання в СІЗО, він відмовився від послуг захисника Балухатого О.П., а його дружина запросила іншого адвоката для його захисту.
Після цього, грубо порушуючи вимоги п. 1 ст. 69 КПК України, яким заборонено адвокату бути свідком з приводу того, що йому довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, пан Балухатий О.П. дає свідчення по справі свого колишнього "підзахисного" і звинувачує Колесникова в тому, що той нібито не мав наміру відмовлятися від свого зізнання і що нібито він не робив вищевказаної дописки в "явці" (про те, що писав її під диктант співробітників міліції).
Замість того, щоб виключити Балухатого О.П. з переліку свідків і окремою постановою довести до відома кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про недостойну поведінку цього "захисника", суддя Морозов М.О. користується незаконними свідченнями Балухатого для підкріплення свого неправосудного вироку.
Більше того, суддя Морозов М.О. пише у вироку, що він не враховує зроблену Колесниковим дописку, тому що вона зроблена "непроцесуальним шляхом", після закінчення допиту, коли протокол вже був підписаний самим Колесниковим і слідчим.
Таке маніпулювання процесуальними нормами на шкоду правді та дійсним обставинам справи є процесуальним цинізмом. Суддя спирається на свідчення, одержані неналежним свідком, тобто - незаконним шляхом, а обвинуваченому, відносно якого застосовані катування, дорікає, що він свою дописку, розраховану на те, щоб донести до справедливого суду гіркоту своєї вимушеної самообмови, зробив після підписання, тобто нібито "непроцесуально". І немає ніякого діла судді Морозову М.О. до того, чи дійсно Колесников вбив і пограбував Ларису Остапенко, чи це зробив хтось інший, якого (чи яких!) залишили без покарання і який завтра вб'є ще когось, а Колесникова примусили взяти на себе нерозкритий злочин..
І це не дивно, бо суддя Морозов М.О. мав на той час віддалене уявлення про конституційний принцип презумпції невинуватості, викладений в ст. 62 Конституції України.
В обвинувальному вироку він написав, що докази фізичного і психологічного тиску на Колесникова для того, щоб примусити його взяти вину на себе, в матеріалах справи відсутні, і що такі докази "не представлені підсудним чи стороною захисту".
Не кажучи вже про фактичну необґрунтованість цього твердження, бо і дописка до "явки" є доказом вимушеності її появи, і той факт, що Колесников допитувався до того в якості свідка, і той факт, що його незаконно після допиту слідчий Білий Р.В. не відпустив додому, а передав його вночі (о 23 год. ЗО хв.) для "роботи з ним" оперуповноваженим, і той факт, що цей слідчий вже заздалегідь, 15.04.2001 року підготував постанову про притягнення Колесникова, як обвинуваченого у вбивстві, і той факт, що ніхто з оперуповноважених, які всю ніч "роботали" з затриманим, не підписав "явку" в якості особи, що її прийняла, і той факт, що перед передачею його операм слідчий зняв зі "свідка" весь одяг і залишив його голим, не попередивши членів його сім'ї про те, що він затриманий та не повідомивши їх, щоб йому принесли інший одяг. Сукупність цих фактів є досить важливими доказами написання "явки" під впливом незаконних дій, заборонених ст. 22 КПК України. Доказом цього був також факт вигаданості мотивів вбивства.
Разом з цим незаконним було і посилання у вироку на те, що таких доказів не представили підсудний та його захисник, хоча в ч. 2 ст. 62 Конституції України записано: "Ніхто не зобов'язаний доводити свою
невинуватість у вчиненні злочину".
Нарешті, був ще один важливий доказ того, що на досудовому слідстві слідчий Білий О.В. з участю оперуповноважених займалися фальсифікацією доказів і штучним їх створюванням.
По матеріалах справи встановлено, що коли Білий О.В. і К° роздягли Колесникова під приводом необхідності дослідити плями на його одязі (схожі на кров) в експертній установі, то ніяких кров'яних плям, в дійсності, не існувало. В огляді одягу тоді ж брав участь судовий експерт біолог з НДЕКЦ майор міліції Посільський О.О., участь якого слідчий Білий О.В. приховав, не зазначивши в протоколі вилучення речей про його участь в слідчій дії.
Як з'ясувалося в судових засіданнях, спеціаліст Посільський О.О. на місці оглядав одяг Колесникова за допомогою ультрафіолетової лампи і не знайшов плям, схожих на кров. Якісь невідомого походження плями були. Але одяг був направлений в НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві "для вияснення плям крові", де його досліджувала нач. відділення медико- біологічної експертизи ст. лейтенант міліції Сікорська Л.М.
Провівши повний комплекс імунологічних досліджень, 19 квітня 2001 року експерт Сікорська Л.М. крові на речах Колесникова не виявила, після чого речі одягу були запаковані, опечатані печаткою НДЕКЦ і передані особисто слідчому Білому О.В. разом з висновком експерта у вигляді довідки, в якому чітко зазначено, що крові на одязі Колесникова немає.
Слідчий Білий О.В. при допиті в якості свідка в 2001 році в суді Радянського району (суддя Морозов М.О.) підтвердив, що носильні речі Колесникова були запаковані і опечатані печаткою НДЕКЦ, а він ніякого відношення до цього не мав.
В час, коли опечатані в НДЕКЦ речі 19 квітня 2001 року були передані слідчому Білому О.В., Колесникова вже було заарештовано прокурором району на підставі зізнання в "явці з повинною", і прокурор району з гордістю рапортував на шпальтах газет, що злочин розкрито і убивця - за ґратами.
Експертний висновок Сікорської Л.М. якось не співпадав з переможною реляцією прокуратури, бо в ст. 96 КГЖ зазначено, що явка з повинною - це особисте добровільне повідомлення заявником про вчинений ним злочин, зроблене до порушення проти нього кримінальної справи і в усякому разі - до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.
Причому, письмова заява повинна бути підписана тою посадовою особою (дознавачем, слідчим), яка прийняла цю добровільну заяву.
А згідно ст. ст. 73 і 74 КГЖ України, показання підозрюваного та обвинуваченого підлягають перевірці. Визнання ним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
Слідчий Білий О.В. зрозумів, що його постанову при притягнення Колесникова як обвинуваченого він виніс передчасно, коли ніяких доказів його вини ще не було, що добровільність "явки" - під великим сумнівом, а одержання її вночі операми, жоден з яких не захотів підписатися в тому, що прийняв її, підриває довіру до "явки", а дописка, зроблена до неї Колесниковим, зовсім "убиває" його зізнання, яке ніякою сукупністю доказів не підтверджується.
Був законний вихід з ситуації: відпустити заарештованого, вибачитися перед ним і шукати дійсних злочинців.
Але ж тоді неминуче випливуть факти незаконного затримання і арешту (ст. 371 КК України), факт одержання від незаконно затриманого "повинки" шляхом насильницьких дій, що мали місце протягом ночі. Отже - відповідати слідчому все одно неминуче прийдеться. Та ще й прокурор з своєю реляцією в пресі...
І тоді трапляється новий злочин з боку слідчого Білого О.В. Він не прилучає до справи і приховує висновок (довідку) експерта Сікорської Л.М. і без будь-яких підстав, передбачених ст. 75 КПК України, призначає по суті повторну медико-біологічну експертизу одягу Колесникова, яку доручає іншій експертній установі, а саме - ДНДЕКЦ, куди направляє речові докази з явною фальсифікацією. Зникає бірка на упаковці з підписом Сікорської Л.М. і печаткою НДЕКЦ, поставленою 19 квітня 2001 року, і на пакеті з одягом з'являється печатка відділу міліції Радянського району з датою "16 квітня" (день вилучення одягу) і трьома підписами осіб, які вилучали носильні речі.
Враховуючи, що після такого грубого службового підроблення нові експерти знайшли на натільній футболці Колесникова, з її виворотної сторони, маленьку пляму крові і зробили припущення (до речі, недостатньо аргументоване і сумнівне по суті), що в цій плямі могла бути кров, подібна до крові вбитої Остапенко, - можна з усією впевненістю заявити, що ця пляма крові з'явилася на футболці не раніше 19 квітня, після одержання Білим О.В. речових доказів від експерта Сікорської Л.М.
Колесников в день вбивства був одягнутий не в вивернутій натільній футболці, зверху якої нічого не було.
Натільна футболка була одягнена на ньому не навиворот. Зверху неї була ще одна футболка, на ній светр, а на ньому - піджак.. На всіх верхніх носильних речах крові не знайдено. Отже, якщо би Колесников вбив Ларису Остапенко, а її кров потрапила на його одяг, то ні в якому разі вона не могла потрапити тільки на натільну футболку, та ще й з її виворотної, лівої сторони.
Тому є всі підстави вважати, що 19 квітня зацікавлені особи (перш за все - слідчий Білий О.В., без участі якого такого трапитися не могло), намагаючись штучно створити докази вини Колесникова, нанесли пляму крові на одну з його речей, не роздивившись (дуже поспішали), що це вивернута натільна футболка.
Суд Шевченківського району м. Києва (суддя Чуйко О.Г.) дав належну (хоча й дещо неповну) оцінку доказам по справі та прийняв, безумовно, правильне рішення щодо підсудного.
Слід підкреслити надзвичайний випадок, коли речові докази по даній справі в суді Радянського району були начебто в зв'язку з помилкою судового секретаря знищені, причому - ще до їх розгляду судом.
Важко повірити в таку причину знищення їх, бо зроблено це явно на користь порушників законності з числа "правоохоронців" району. Але, незалежно від цього, відсутність речових доказів робить неможливим ні при яких обставинах задоволення апеляційного подання прокурора, який

просить апеляційний суд скасувати виправдувальний вирок, постановити обвинувальний, довірившись зробленим незаконним шляхом так званим експертним дослідженням.
Крім вищезазначеного, при проведенні досудового слідства по цій справі слідчий Білий О.В. припустився такої кількості інших порушень норм кримінального процесу, що вони в сукупності з наведеними не дозволяють йому залишатися на своїй посаді.
Він є відповідальною посадовою особою, яка небезпечна для суспільства, і якщо суд не виніс окремої постанови про порушення щодо нього, щодо його співучасників з міліції і щодо районного прокурора, кримінальної справи (мені це невідомо), то таку окрему ухвалу має винести Апеляційний суд м. Києва. За порушення законності з тяжкими наслідками треба відповідати.
Щодо виправдувального вироку, то я вже висловив свою впевненість в його безумовній законності і обґрунтованості.
Разом з цим хочеться зробити одне суттєве зауваження.
Що наші судді не звикли виносити виправдувальні вироки і не вміють це робити, видно з самого вироку від 24 травня 2005 року.
Почнемо з термінології.
Резолютивна частина вироку починається словом "засудив", а за змістом це слово вже містить в собі обвинувальну спрямованість. Словосполучення "засудив ... виправдати" звучить як взаємовиключений вислів.
На мій погляд, в разі винесення виправдувального вироку резолютивна частина вироку має викладатися під шапкою "приговорив" чи "вирішив", але ніяк не "засудив".
Зважаючи на принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України), недоведеність вини є достатньою підставою для виправдання обвинуваченого.
Тому, обґрунтовуючи виправдувальний вирок, суду треба мотивувати лише недоведеність вини, тоді як в обвинувальному вироку необхідно приводити сукупність доказів вини.

На мій погляд, у вироку від 24 травня 2005 року суд, який звик виносити обвинувальні вироки, "перестарався" і приводив багато доказів того, що Колесников невинуватий, тоді як досить було констатувати недоведеність вини.
Наприклад, оцінюючи показання свідка Петюшенко Л.М. і цілком правильно констатуючи їх суттєві протиріччя, суд визнає за достовірний перший варіант показань цього свідка, тоді як сам факт протиріч в показаннях вказує на їх сумнівність, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. З ст. 62 Конституції України).
Отже, суду не було обов'язковим вибирати з трьох варіантів показань кращий. Достатньо було послатися на їх сумнівність і відкинути їх на цій підставі як доказ вини Колесникова.
Тим більше, що навіть і в тому разі, якби свідок Петюшенко Л.М. бачила Ларису Остапенко живою 14.04.2001 року не в 8-45 - 8-50, а до 8 год. ранку і це було встановлено достовірно, то цей факт мав би свідчити лише про те, що злочин було скоєно пізніше, але цей факт не давав би ніяких доказів скоєння злочину Колесниковим.
Я кажу про це, тому що в 2005 році порівняно з 2002 роком нічого нового в цьому сенсі в матеріалах справи не з'явилося. За період після скасування першого вироку з'явилися лише нові докази невинуватості Колесникова, але відсутність достатніх доказів вини видна була вже і в 2001, і в 2002, і в 2003 роках. А отже її не могли не бачити і слідчий Білий О.В. і прокурор, який здійснював нагляд за досудовим слідством, і вищестоячий прокурор, і Апеляційний суд, який скасовував обвинувальний вирок. Всі вони мали підстави ще задовго до виправдання Колесникова змінити йому міру запобіжного заходу, і тоді би невинна людина не перебувала за ґратами більше 4-х років, не страждала би так її сім'я, та й Державі було б легше відшкодовувати матеріальну і моральну шкоду, спричинену Колесникову. Розмір цієї шкоди був би набагато менший.
Цей приклад має навчити суддів і прокурорів більш обережно обирати тримання під вартою в якості міри запобіжного заходу обвинуваченим і більш уважно розглядати скарги обвинувачених і їх захисників щодо зміни запобіжного заходу.

Закінчуючи свої міркування з приводу справи Колесникова висловлюю ще раз задоволення тим, що судді нарешті почали уважно розбиратися з обвинуваченнями, побудованими на вимушеній самообмові, а це дає надію на докорінні зміни у відправленні правосуддя, надію на те, що суд в Україні стане чесний, об'єктивний, неупереджений, незалежний і справедливий.
Що ж стосується всіх посадових осіб, особливо юристів, причетних до незаконного притягнення Колесникова до кримінальної відповідальності, до його незаконного арешту і утримання під вартою на протязі більше як 4-х років, то всі вони мають понести за це відповідальність (деякі - кримінальну). Вони винні також в тому, що дійсні вбивці Лариси Остапенко, які скоїли це вбивство, безспірно, з метою заволодіння грішми обмінного пункту валют (тобто - розбійники), до цього часу не знайдені і не покарані, а через 4,5 роки розкрити цей злочин буде набагато важче.
Вважаю за необхідне поставити окремо питання про позбавлення адвоката - зрадника своєї професії Балухатого О.П. свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю і оголосити велику подяку адвокату Береговій Г.В. за її багаторічну сумлінну працю по здійсненні принципового і послідовного захисту обвинуваченого Колесникова Василя Вікторовича.

Адвокат / у ^ (Гінзбург Г.І.)
                                19 липня 2005 року

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02