ПОШУК:

Untitled Document

Корисний конфлікт або Шокова терапія як інструмент порозуміння.

У Львові побував журналіст МЦ Розмай Ігор Чайка, який за дорученням Незалежної медіа-профспілки України та Інституту масової інформації з‘ясовував обставини конфлікту навколо легендарної львівської газети „Поступ”.
 
Знаєте, шановні, якби у львівському „Поступі” не з‘явився на запрошення засновника видання Андрія Садового есперт з Польщі, його неодмінно треба було б запросити ще комусь. Адже, саме пан Анджей Гроховальський і став, на мою думку, каталізатором того гучного скандалу, який вибухнув тиждень тому навколо популярного видання. Втім, скандалу, який закінчився примиренням та дав можливість усім сторонам розібратися у суті самого конфлікту та розпочати конструктивний діалог між журналістським колективом та менеджерами «Поступу».
 
Власне, і сам Андрій Садовий під час нашої зустрічі зізнався в тому, що „Цей конфлікт назрівав давно. Чому так сталося? Я думаю, на сьогодні ми повинні спільно в цьому розібратися, бо для мене „Поступ” – це є більше, ніж рідна газета. Я нею опікуюся більше ніж 8 років, довелося пройти через різні періоди, важкі і не прості. Особливо останні періоди виборчої кампанії, коли тиск був несамовитий і давили, як правило, не на „Поступ”, а били по мені персонально, відкривали кримінальні справи, нищили. І якби все не помінялось, я б, напевно, з вами зараз за одним столом не сидів, а сидів би в „местах более отдаленных”. Тому, коли ти робиш все можливе, щоб ця газета виходила і працювала, а зсередини починаються незрозумілі процеси – я це сприймаю як свій власний біль. Мені, напевне, боляче більше, ніж усім іншим, тому що я знаю історію цього видання, пам‘ятаю, як ми сиділи з Олександром Кривенком і думали, яким має бути цей новий „Поступ”...”
 
Отже, те, що пан Садовий в нашій розмові назвав «незрозумілими процесами», а львівський автор Христина Дзвінка в матеріалі для видання «Телекритика» - «черговим етапом занепаду» в «Поступі», насправді, мабуть, було тим самим болісним етапом осмислення ситуації, що потребує або якісного оновлення видання, або припинення подальшого його існування на мас-медійному ринку. Адже і сам батько-засновник «Поступу» Сашко Кривенко дуже часто свого часу наголошував на тому, що «все, що народжується, має колись вмерти». І не вбачав в цьому чогось надзвичайного, маючи на увазі природні процеси оновлення будь - якого проекту.
Саме для отримання консультацій щодо якісних змін у виданні і було запрошено до Львова, за словами пана Садового, експерта з Польщі: «Так, я запросив хорошого фахівця з Варшавської школи журналістики імені Єжі Гедройтца. Він подивився, що робиться в газеті, він був подивований. Коли у „Високому замку” працює 20 журналістів, в „Поступі” – 32. Коли більша половина матеріалів в газеті – це Інтернет-передруки, за які платяться гроші. Дуже добрі гроші, не знаю, чи в Києві такі заробітні платні, як у Львові, розумієте? І коли люди відчули, що будуть певні зміни, реформи, вони вирішили це ( конфлікт – авт.) зробити публічно. Вони б‘ють по рідній газеті, яка зробила їхне ім‘я валідним!».
 
Втім, необхідність якісних змін так само розуміють і в колективі «Поступу», але… «Ми не проти змін, але традиції видання вимагають щось іншого. Ми знаємо запити наших читачів можливо краще, ніж пан з Польщі», - говорить Вікторія Садова, голова поступівської медіа-профспілки та, до останнього часу, редактор відділу культури видання. Найбільше ж колектив «Поступу» обурило те, яким чином пан Анджей розпочав свою косультаційну діяльність. Розповідає тепер вже теж колишній виконуючий обов‘язки головного редактора «Поступу» Всеволод Поліщук: «У неділю Андрій Садовий заїхав в редакцію з людиною, яку представив як польского експерта дуже досвідченого, дуже такого «крутого», який може допомогти нам зробити газету популярною, прибутковою і взагалі – найкращою. Він почав переконувати в тому, що в такому форматі газета, яка є, вона ніколи, власне, бізнесом не буде. І для того, щоб насправді розкрутити газету, потрібно, щоб в ній були величезні світлини, щоб в ній було якомога менше тексту. Тому, що така тенденція є, що ніхто не читає тексту. Що так є в Нью Йорку, де він колись працював, так є в Варшаві і так є, він переконаний, у Львові. В понеділок цей самий Анджей вже прийшов без пана Садового, він ходив з генеральним директором. І вже генеральний директор транслював якісь його думки».
«Відбувалось це в такий спосіб, що всі хвилин на 20-30 відривались від робочих місць, збиралися в аудиторію перед паном Анджеєм і він розповідав, якою має бути газета», - продовжує Вікторія Садова. «А розповідав він це, супроводжуючи аналізом газети, яка була до того. Характеристики негативні він давав. З того, як він реагував на наші зауваження, було видно, що української мови він не знає. Ми його розуміли, а йому тлумачив Юрій Винничук. У вівторок пан Анджей був на наших ранкових нарадах. Але ці наради вже не були тої форми, як все. Насправді вони перетворилися в особисті співбесіди керівництва газети з редакторами. Не знаю, про що говорили з іншими редакторами, а щодо мене – то мені просто було сказано, що я від завтра не редактор відділу культури і що буде пан Вінничук».
Можливо, наша рідна ментальність ще не настільки інтегрована в загальноєвропейські стандарти, а можливо, проблема в незнанні паном Анджеєм української мови або неякісному перекладі, але консультації польского експерта дедалі ставали все більш схожими на таку собі «зачистку» частини журналістського колективу «Поступу»: «Я так само «по ходу» дізнавався, що в нас мають бути скорочені відділ спорту, відділ культури, відділ економіки. Тобто, реально, коли йдеться про відділ економіки, то він був в повному складі – 4-ро людей то чули, що сказано – «від завтра». Тобто, жодних попереджень ні працівників, які від завтра вільні, ні мене, як їх безпосереднього керівника», - згадує Всеволод Поліщук.
 
І хоча сьогодні керівництво «Поступу» наголошує на тому, що досі не було звільнено жодного працівника газети і що будь які зміни (в тому числі й можливі скорочення у майбутньому) будуть відбуватися виключно в правовому полі, на момент початку конфлікту спроби адміністративного реформування видання отримали адекватну, як на мене, реакцію.Черговий номер «Поступу», підготовлений до друку 31 травня за словами журналістів «згідно рекомендацій пана Анджея», був сприйнятий керівництвом як факт саботажу та намагання випустити в світ «жовту» газету, вихід якої «спричинив би численні судові позови». Тож «здоровій частині колективу довелось терміново вночі робити нову газету», за вихід якої, як визнав Андрій Садовий, «доведеться сплатити штраф»!
„На ранок, у середу, 1 червня ми прийшли до редакції і побачили, що це зовсім не та газета, яку ми випускали”, - продовжує Вікторія Садова. „Що стосується моїх матеріалів, то була знята ціла шпальта артова (а саме на ній стояли тепер „за порадою” вихідні дані). І цю десяту шпальту вони знімають, ніхто не здогадався, що треба зберегти той дуже важливий елемент як вихідні дані. Інші матеріали були чужими, але підписані реальними іменами наших журналістів або ж навпаки – реальні матеріали наших журналістів були підписані якимось вигаданими іменами. Ми відреагували на це тим, що зробили заяву. А вранці ми дали повідомлення про прощання з „Поступом”. Ми призначили прес-конференцію на другу годину. В той же час в редакції працювала така група з юриста, голови наглядової ради і генерального директора, яка начебто розслідувала факт саботажу „Поступу”. Підготовлений нами номер вони назвали провокаційним і взагалі сказали, що це саботаж. Ми організували прес-конференцію і цю акцію прощання з „Поступом”.
 
Отже, саме так розпочався конфлікт, який набув неабиякого розголосу далеко за межами Львову: протягом тижня відбувалось з‘ясування стосунків на шпальтах газет та сторінках Інтернет-видань.Найцікавіше ж, що під час моїх зустрічей та розмов з учасниками цієї історії вже 8 червня і журналісти, і представники адміністрації, і, власне, сам видавець „Поступу” виявляли щире бажання і повну готовність до діалогу з опонентами. „Я сам хочу до кінця розібратися, чому так сталося”, - сказав мені Андрій Садовий. „Чому колектив редакції поділився, чому частина колективу так боляче сприйняла можливі зміни? Чому зробили у вівторок номер, який був би неадекватно сприйнятий? Якщо є проблема – люди добрі, в мене ж є телефон, двері завжди відкриті. Прийдіть, скажіть. Я ніколи не втручався і, боронь боже, ніколи не збираюсь втручатись в це видання. Якщо пані Садова, наприклад, яку я високо ціную як принципову журналістку, незадоволена якимось процесом – завжди можна зустрітися, переговорити, попити кави і послухати іншу точку зору. Чому цього немає? Навіщо було робити цей акт спалення газети привселюдно? Ніхто з роботи не звільнений, ніхто не скорочений. Просто ми чекаємо – чому так сталося, в чому причина? Якщо я когось образив – я вибачаюся. Я жива людина, я маю право помилятися, як і кожен з нас. Але навіщо бити по рідній газеті?!”
На щастя, вже під вечір того ж 8 червня в редакції „Поступу” відбулись загальні збори колективу видання за участю журналістів, профспілки, адміністрації, видавця. Був присутній на цій зустрічі і пан Анджей Гроховальський. І, мабуть, вперше за весь час конфлікту його учасники мали можливість не тільки висловити претензії одне одному, а й почути та спробувати зрозуміти позицію іншої сторони. І що, як на мене, найважливіше – з обох боків прозвучали слова вибачення за можливі образи та непорозуміння, що сталися за цей час.
Наразі ж, хоча я і далекий від того, щоб почати негайно стрибати на одній ножці та радісно плескати в долоні з приводу відродження колишньої слави легендарного „Поступу”, - втім, не можу не зазначити, що і з цієї ситуаціїї виданя врешті-решт вийшло з гідністю. Адже, їдучи зі Львова, я віз з собою копію „Протоколу загальних зборів представників трудового колективу, адміністрації та видавця, незалежної медіа-профспілки працівників ДП „Редакція газети „Поступ”. В ньому, як водиться, за підписом сторін, чорним по білому зазначено, що збори вирішили розпочати переговорний процес, результатом якого буде остаточне узгодження принципів редакційної політики „Поступу” та укладання колективного договору як основного регламентуючого документу діяльності видання.
 

*       *       *

      Ігор Чайка,
      Київ – Львів,
      8 – 10.06.2005 р.
 
      P . S . Гадаю, вже найближчим часом в Україні почнуть з‘являтися у великій кількості різні „експерти і консультанти” з ближнього та дальнього зарубіжжя, що матимуть на меті розробку серйозної стратегії і тактики присутності закордонного інвестора на вітчизняному ринку мас-медіа. Тож, хочеться щиро сподіватися на те, що львівський поступівський досвід не лишиться виключно рарітетним „корисним конфліктом”!
 
 
Матеріал підготовлено за сприяння Медіа Центру «Розмай»

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02