ПОШУК:

Untitled Document

Мелітопольський синдром

Мелітополь. Останнім часом назва цього невеличкого містечка на півдні України з‘являлась дуже часто на шпальтах газет, сторінках Інтернет-сайтів, звучала в теле- та радіо ефірі.
Втім, гучні вибухи під Новобогданівкою, що пролунали в травні цього року, мабуть, для більшості читачів, слухачів та телеглядачів дещо затьмарили події, до яких була привернута увага вітчизняних та іноземних ЗМІ наприкінці 2003-го – початку 2004-го років. Адже саме тоді навколо трагічної загибелі в Мелітополі 47-річного підполковника запасу Володимира Карачевцева було зроблено спробу «розкрутки» гучного скандалу на кшталт «справи Гонгадзе», але дещо з іншими акцентами.
Ось що говорить головний ідеолог цієї «розкрутки» - редактор Мелітопольського рекламно-інформаційного тижневика «Кур‘єр» та власник доволі відомого в окремих Інтернет-колах сайту Vlasti.net Ігор Єнін:
- Основной темой разработки был городской исполнительный комитет, люди которые пришли во власть и стали через месяц ездить на джипах, взятых в аренду за 100 гривен, вместе с заводом-банкротом, стоимостью 30 тысяч гривен. База отдыха завода «Старт» была продана за 50 тысяч гривен. Все что происходит - это не случайно. И политические расклады с «Нашей Украиной», с внедрением н а рынок Мелитополя автобусов «Богдан», и появление у мера джипа стоимос т ью 30 тыс.долларов, который он взял в ареду , п отом – завод . В ыясняем, что джип пришёл из Днепропетровск а. Посредством Интернет-сайта Vlasti.net нам иногда делают такие сенсационные заявления .
Не можу не погодитися з паном Єніним: дійсно, все що досі відбувається навколо загибелі Володимира Карачевцева, не може бути випадковістю.
Після тримісячної роботи - з‘ясуванн я обставин цієї трагедії (спочатку у складі спільної місії Київської незалежної медіа-профспілки та Інституту масової інформації, а потім – і за сприяння Українсько-Данського фонду журналістських розслідувань) я можу впевнено сказати: ані політики, ані криміналу в смерті Карачевцева немає.
Разом з тим продовжуються активні спроби заробити політичні та бізнесові д и віденди на факті загибелі людини – колишнього офіцера, який, маючи вже певний життєвий досвід та життєву позицію, вирішив спробувати себе у журналістиці.
Головний редактор «Кур‘єру» п. Єнін чудово усвідомлював це і ще за життя Володимира намагався використовувати його потенціал:
- Он - отставной офицер, привыкший к порядку, имеющий честь и достоинство. Не поступающийся своими принципами ни при каких обстоятельствах. Е му давались редакционные задания и не смотря на то, что поступали сигналы , порочащие городскую власть - при расследовании Владимир никогда не выслушивал одну точку зрения . О н опрашивал противополжные точки и публикации его всегда отличались взвешенностью и порядочностью. На мой взляд, он стремился освещать события так, как они есть. М атериалы, которые он разрабатывал - это факты корупции в высших эшелонах городской власти, милиции, в прокуратуре. Факты продажи городского имущества за бесценок. Он доставал такие материалы, которые было тяжело достать простому человеку.
Д озволю собі коротеньку ремарку: пан Єнін чудово володіє прийомами гри «в підкидного» під час розмови, принаймі, тоді, коли йому це вигідно. Ось що, наприклад, відповів він членам місії з розслідування обставин загибелі Карачевцева на запитання: «Чи відомі йому якісь факти погроз Володимиру у зв‘язку з його журналістською діяльністю?»
- Он мне конкретно не говорил о том, что ему угрожают. Однако, известно, что в присутствии городского головы Ефименко, его заместителя Ильчука и главного редактора «Мелитопольских в едомостей» Кумка, прозвучала такая фраза (есть человек, который может это подтвердить): «Этих козлов надо кончать!»
І це лише один вправний «інформаційний постріл» пана Єніна. Щоправда, нині вони лунають з приводу загибелі Володимира Карачевцева значно рідше, ніж наприкінці минулого та початку цього років. Втім, і зараз смерть колеги згадується миттєво – був би зручний привід: чи то звільнення з роботи колишньої дружини загиблого через скорочення штатів, чи то півроку з дня смерті Карачевцева, чи то черговий страйк мелітопольських а втоперевізників,- згодиться все. І, звичайно ж, з відповідними висновками: «В Мелітополі визрів соціальний конфлікт, який може призвести до неконтрольованих наслідків»,- заявив нещодавно сайт Vlasti.net. Це сталося, на думку авторів заяви, через ряд подій, що призвели (увага!) – цитата: «…до смерті заступника головного редактора газети «Кур‘єр» Володимира Карачевцева».
Отже, аби зрозуміти, що ж в цій історії правда, а що, вибачте, брехня, поверн і мось на її початок. 14 грудня 2003 року колишня дружина 47-річного Володимира Карачевцева знайшла його мертвим у квартирі батьків, де Володимир мешкав останнім часом. За словами Зінаїди Карачевцевої, Володимир лежав у коридорі на підлозі біля холодильника, обличчям вниз. Вона звернула увагу на те, що надірвана в області лопаток частина светру, який був на чоловікові, висіла на ручці холодильника. Знявши з ручки холодильника утворену з полотна светра петлю і вважаючи, що Володимир знепритомнів, нахилилась до нього аби надати першу допомогу. Але, вже торкнувшись тіла, колишня дружина зрозуміла, що Володимир мертвий.
А ось висновки судово-медичної експертизи одразу після загибелі Карачевцева. Говорить фахівець Мелітопольського міжрайонного відділу судмедекспертизи Сергій Квашин:
- В крови обнаружили 2,8 микромилли, это у нас соответствует сильной степени алкогольного опьянения. Во всех внутренних органах только этиловый спирт. Обычно при сильной стадии опьянения у человека уже есть расстройства психики, заторможенность, вялость. Передвигается с трудом и координация нарушена. Это еще не кома, но человек в бессознательном состоянии. В этот момент он мог идти куда-то по коридору, насколько я видел коридор там узкий, человек шатается, поэтому мог зацепиться за торчащую ручку. При этом сознание отключается и он в беспомощном состоянии сам справиться не может.
На превеликий жаль, Володимир Карачевцев мав серйозні проблеми з алкоголем. Це добре усвідомлювали рідні Володимира, знали про існування проблеми також і його колеги та знайомі. Знайшли підтвердження цьому і члени місії під час розмов з головними лікарями місцевих наркологічного та психіатричного диспансерів.
І разом з тим, загибель Карачевцева виявилась для офіційного Мелітополя настільки незручною та несвоєчасною, що в ід самого початку місцеві правоохоронці , враховуючи стан загиблого напередодні смерті , розглядали лише одну версію – «нещасний випадок».
З‘ясування обставин загибелі проводилось слідчими недбало, похапцем, що дало можливість опонентам розпочати власну кампанію спростування , яка ще більш заплутувала та нагнітала ситуацію.
Хоча, якщо врахувати, що журналістська діяльність підполковника запасу Володимира Карачевцева розпочиналась з активної участі у висвітленні виборів міського голови Мелітополя та депутатів міськради, а також виборів депутатів до обласної та Верховної Ради, участі у висвітленні Президентської виборчої кампанії 2002 ро ку – і кожного разу на боці опонентів нинішньої Мелітопольської влади,- поспішні дії місцевих правоохоронців стають зрозумілими.
Ось що сказав під час бесіди з членами місії мелітопольський мер Василь Єфіменко :
- Мне рассказывали, что он погиб, зацепился за холодильник. Я перезвонил прокурору и в милицию. Я часто встречал его в нетрезвом состоянии. И понимаете, меня это раздражает, когда смерть людей используют в каких-то политических целях д ля того, что бы создать напряжённость, и меня замарать в эти дела. Показать, что мер как бы убил журналиста. Это для меня очень не приятно.
Зауважу, що в самому Мелітополі ні для кого не був секретом факт активної співпраці Володимира Карачевцева з сім‘єю Баліцких, бізнесові та політичні інтереси яких прямо протилежні інтересам як самого пана Єфіменка, так і тих, хто підтримує мелітопольського мера.
- У нас есть журналисты, которые, работают на семью. Их сын дважды выставлялся на мэра,- в 1998 году он не прошел. Второй раз он проиграл мне, при том с очень большим разрывом, меня и снимали с выборов, много чего рассказывали. Я выиграл, хотя очень жестко работала против меня эта компания.
Наразі, жорстке протистояння продовжується і сьогодні. І загибель Володимира Карачевцева в цьому контексті була використана, вибачте, «на повну котушку»! Ось лише декілька цитат з сайту Vlasti.net:
«В смерті журналіста Володимира Карачевцева зацікавлена «Наша Україна»?»
«Смерть журналіста або… ДЕМОкратія. На крові»
«Мелітополь. Хто «замовив смерть» журналіста Vlasti.net?»
«Чому опозиційні ЗМІ так бояться розкрутки цієї справи? Здається, все просто: ситуація із загибеллю Карачевцева вказує на одну зацікавлену особу – Василя Єфіменка та його компанію соратників по партії». Кінець цитати.
Зауважу, в Мелітополі ні для кого не є великим секретом також і той факт, що головний редактор «Кур‘єра» та власник сайту Vlasti.net Ігор Єнін є куратором медіа-групи вже згадуваної сім‘ї Баліцких (а за деякими свідченнями – і має певну долю), до якої входять, власне, рекламно-інформаційне видання «Кур‘ер», а також радіо «Южный простор», ТРК «МТВ-плюс», газета «Новый день». До речі, зараз Мелітополем активно поширюються чутки, що за Інтернет-ресурс Vlasti.net пану Єніну ніби-то пропонували великі гроші?
Віталій Броніславович Баліцкий – голова сім'ї, відомий у місті бізнесмен, депутат міськради та керівник Мелітопольського осередку Народно-демократичної партії України у розмові з нами також не заперечував причетності до своїх структур ані Володимира Карачевцева, ані Ігоря Єніна.
- Да, Володя сотрудничал с нами. Он был начальником штаба выборной кампании Евгения Балицкого, моего сына. Затем у нас была вторая выборная кампания – в Верховный Совет. Уже непосредственно через партию он участвовал в выборах Владимира Александровича Куратченко, так же в должности начальника штаба. И в первом, и во втором случае мы были очень довольны, работал великолепно. А в дальнейшем он продолжал работать в одной из структур, к которой я имею отношение.
Проте, говорячи про загибель свого PR -менеджера (ким, власне, і був, за велик им рахунк ом , Володимир), Віталій Броніславович був досить обережним. Хоча…
- Вы знаете, можно рассматривать его смерть в любом аспекте - и как нелепый случай . Н о уж слишком нелепый, понимаете… Случайность может быть всегда, но такая случайность… Я не уверен ни в том, ни в обратном. Понимаете, о чем я говорю? То есть, у меня нет уверенности в том, что это нелепый случай. То, что кому-то это надо было – это понятно, надо было. Потому что он копал там, где не надо было…Если хотите знать мое мнение – расправу можно устроить по любому поводу. Во всяком случае, то, что он не дружил с местной властью – это я могу точно сказать.
Втім, викликати пана Баліцкого на більш відверту розмову так і не вдалося.
- Я больше бизнесом занимаюсь, для меня все эти проекты – бизнес.
Що ж, бізнес є бізнес. І в цьому важко не погодитися з Віталієм Броніславовичем. Адже, зрештою, в його «сім ' ї» є кому «озвучувати» будь-які думки.
Єнін: - Они будут озвучены и опубликованы после официального заявления. По факту того, какое будет принято решение прокуратурой Украины, будут задаваться вопросы, которые потом помогут нашим правоохранительным органам.
Саме це пообіцяв пан Єнін представникам місії ще у березні цього року, відповідаючи на запитання щодо його власного розслідування обставин загибелі Володимира Карачевцева, про яке він твердить увесь час.
- Да у меня существует собственная версия, чёткая и я в неё верю.
Однак і сьогодні (хоча вже минуло більше півроку) не з‘явилося будь-яких інших версій окрім «нещасного випадку», як і не було поставлено правоохоронцям будь-яких конкретних запитань, що могли б їм бодай чимось допомогти у розслідуванні цієї справи.
«Про нас кажуть, що ми брешемо. Отже, нас бояться! Але Vlasti.net не монстри, ми намагаємося лишатися на нейтральному боці справедливості» - запевняє нас головний редактор цього Інтернет-видання на своєму сайті.
Втім, усім зацікавленим особам я пропоную особисто поцікавитись сайтом Vlasti.net. Сам же я можу сказати лише наступне: по-перше, на мій погляд, складн о бути пану Єніну на «нейтральному боці справедливості», а по-друге, за великим рахунком, навряд чи його насправді хтось дуже боїться. А от, що стосується правди і брехні – то це окрема розмова. Пан Єнін – н еперевершений майстер мовної еквілібристики та великий фахівець у сфері інформаційного кілерства. Ось лише один з прикладів, про який членам місії розповіла сестра Володимира Карачевцева – Тетяна.
- Еще натравили меня. В военкомате мне сказали , что Зине позвонили: «Вы представляете там, Кумок – главный редактор «Мелитопольских ведомостей» - накатал т а кую статью о безнравственности Володи ! » У меня волосы дыбом встали. Я прихожу к нему и если бы у него была действительно эта статья, я бы его прикончила. Мы начали разговаривать, он сказал, что ничего у него нет, кроме некролога внизу, который во всех газет ах. Он еще говорит, что в Интернете такое твориться, и показал мне - я поняла, что он здесь ни причём. О казывается, что это енинская работа - раздуть всё под видом, что это мой друг был и сотрудник. А меня спрашивают в городе : «Что , повесился или помогли?». А Кумок сказал, вот когда будет заключение официальное, может потом что-то и скажем. А ведь Кумок, выдержал свое слово. Хотя у них тоже были проблемы , но расставались друзьями.
Під час нашого розслідування з‘ясувався і ще один важливий нюанс: Ігор Єнін був ініціатором і одним із засновників громадської організації - Мелітопольської регіональної спілки журналістів, головою якої, як свідчать документи, був обраний Володимир Карачевцев. Цікаво, що у створенні Спілки брали участь представники 9-ти організацій, 5-ть з яких представляли вже добре відомі нам ЗМІ: «Кур‘єр», ТРК «МТВ-плюс», «Южный простор», «Новый день» і «Теленеделя»-Мелитополь».
Звичайно ж, для непосвячених назва «Мелітопольська регіональна спілка журналістів» може асоціюватися з організацією, яка дійсно представляє інтереси місцевих журналістів, а не з медіа-структур ою , що вирішує досить конкретні питання. Отже, не випадково, мабуть, що і через півроку після загибелі Карачевцева з‘являються заяви від імені «регіональної спілки журналістів», в яких загибель Володимира подається, як один з факторів, які «…призвели до штучного нагнітання соціальної напруги у місті», через що «чисельні ініціативні групи вимагають негайної відставки міського голови Василя Єфіменка, наведення законного порядку у правоохоронній системі Мелітополя». Нагадаю ще раз про те, що місцеву владу у Мелітополі представляють політичні сили діаметрально протилежні тим, кого представляють вищевказані ЗМІ.
Повертаючись до обставин загибелі Володимира Карачевцева,- і сьогодні, через півроку, ті, хто брав участь у цьому розслідуванні з упевненістю можуть сказати наступне: дійсно, останні публікації Карачевцева містили критику місцевих політичних лідерів та керівництва Мелітополя, торкалися проблем розпродажу державного майна за заниженими цінами, банкрутства державного заводу „Старт”. Але, після дослідженння цих публікацій, місія дійшла висновку, що вони безпосередньо не могли бути причиною переслідувань чи смерті Володимира.
А зволікання правоохоронців, чисельні помилки та відверта недбалість під час дослідження обставин загибелі Володимира Карачевцева лише заплутували та ускладнювали ситуацію. Адже лише після звернення Київської незалежної медіа-профспілки до Генерального прокурора України Геннадія Васильєва 6 квітня 2004 року мелітопольські правоохоронці нарешті активізували свою роботу: були виявлені та опитані усі можливі свідки та завершені всі необхідні експертизи.
А ось що говорять з цього приводу самі мелітопольські журналісти (на їхнє прохання не називаю імен):
- Я на 99,9 %, уверена, что это не самоубийство. Несчастный случай - возможно, но вот если бы правоохранительные органы шли на контакт и расказали, мы бы поверили. А так оно не укладывается в голове. У читывая, что он выпивал, то может было очень удобно и подыграть. Не хочеться, конечно, нагнетать ситуацию. Мы очень часто берём информацию из областного центра общественных связей, а у своих не можем добиться ни интервью, ни ответов на вопросы.
- Не первый раз мне приходиться излагать свою версию. Я и раньше говорил и за то время, что прошло после декабря, остаюсь при том же мнении. Что налицо человеческая, жизненная трагедия, но политического события тут нет. Как по мне, это не связано с его служебной и общественной деятельностью. Я могу представить, что он кому-то мешал – это реально, а убивать вообще оснований не было.
- Представить, что кто-то заказал Владимира за его публикации или расследования - нет. Мы не стали писать об этом. Здесь в любом случае субъективизм присутствует. Надо поговорить с одними, другими, третьими - и сделать вывод. Истина всегда где-то посередине.
Дійсно, на превеликий жаль, лише після втручання київських журналістів «справа Карачевцева» стала більш зрозумілою і прозорою. Хоча і в самому Мелітополі достатньо, на наш погляд, досить незаангажованих журналістів, яким під силу було б і самим розставити «крапки над І» в тому, що стосується обставин загибелі Володимира Карачевцева та спроб використати цю загибель для інформаційної війни між місцевими політичними та бізнесовими кланами.
І в цьому сенсі слова редактора газети «Мелітопольські відомості» Віктора Проскурні можуть стати дійсно пророчими. Тим більше, враховуючи наступну виборчу кампанію, що, як не крути, а вже давно розпочалася без будь-якого офіційного проголошення!
- Мы это знаем между собой, на самом деле приходили к такому выводу, что, если кричать: «пожар», «пожар», то потом никто не поверит. А ведь бывали случаи - нашего генерального директора, бывшего редактора, в 2002 году перед выборами побили палками от табуреток, рассекли голову, он в больнице лежал. Произошло это за 3 дня до выборов, утром, явно ситуация была спланирована. И милиция в конце концов никого не нашла. Дело возбуждали, закрыли - и на этом всё закончилось.
І наведу ще одну цитату з «Моніторингу порушень прав журналістів та ЗМІ за травень 2004 року» Київської незалежної медіа-профспілки:
«Досить часто гучний резонанс навколо тиску на журналістів використовується людьми, яких з дуже великою натяжкою можна назвати професійними журналістами. Часто за іміджем "правдошукачів" приховуються банальні "піарники", інформаційні "кілери", а буває – і просто люди з сумнівною репутацією. Мало того, що такі ситуації дискредитують професійне середовище, вони, що найважливіше, призводять кінець кінцем до того, що реальні, діючі журналісти, часто не можуть скористатися захистом як на законодавчому, так і на корпоративному рівні».
 
Ігор Чайка
Медіа-центр Розмай

Київ – Мелітополь – Київ
березень – травень 2004 р.
Розслідування здійснене за підтримки українсько-данського фонду журналістських розслідувань.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02