ПОШУК:

Untitled Document

Деякі виграні справи :

  •  Справа Цупка Романа Вікторовича ( неповнолітнього ):
Регіон країни : село Горенка, Києво-Святошинський район, Київська область
У грудні 2001 року до Бюро звернулись батьки неповнолітнього Романа Цупка. В заяві повідомлялося, що сина незаконно затримали працівники Подільського РУГУ м. Києва. Після побиття у районному відділку міліції та погроз розправитись із сім'єю, син змушений був обмовити себе і підписати під диктовку працівників міліції (згодом доведено експертизою), що прийшов сам, аби повинитися у вбивстві.
Працівниками Бюро б ули встановлені вагомі та аргументовані факти невинності підлітка. Крім того, доведено ряд кричущих порушень стосовно досудового розслідування сфабрикованої карної справи як з боку міліції, так і з боку Подільської прокуратури міста Києва.
Досягнутий результат :
 1. Судове розслідування встановило, що за даною справою працівники міліції побили ще двох неповнолітніх Можарова та Полєвого (останній згодом став інвалідом). Не витримавши фізичних страждань, Полєвий дав неправдиві свідчення щодо Романа Цупка. В ухвалі суду відзначалися порушення та недоробки з боку слідства. Справу повернули на додаткове розслідування .
 2. У 2004 році п рокуратура м .Ки є ва визнала Романа Ц упк а цивільним позивачем. Карну справу Цупка Р. закрито за реабілітуючою статтею.
Суд виніс окрему ухвалу на адресу органів досудового слідства, де чітко виписані порушення, що мали місце під час розслідування карної справи, включаючи незаконне затримання та сумнівний прихід до зізнання. Суд зобов'язав прокуратуру міста Києва реагувати на факти порушення під час досудового слідства відповідно до закону.
Чого нам не вдалось досягти :
 •  Не зважаючи на те, що в окремій ухвалі від 06.06. 02 , прямо вказано на грубі порушення карно-процесуального законодавства, що їх припустило досудове слідство, досі нікого з винних не покарано.
Слідство тривало три роки і всі причетні до злочину співробітники міліції та прокуратури, обіймають ті самі посади. За цей час прокуратура м. Києва замінила трьох слідчих. Справу передали четвертому слідчому до прокуратури Оболонського району м. Києва.
  •  Справа п і дполковника О лександра Бугайова ( начальника хірургічного відділення, провідного хірурга Чернігівського військового шпиталю).
Рег і он країни: м . Чернігів  
До Бюро звернувся підполковник Олександр Бугайов та Товариство українських офіцерів.
Підполковника Бугайова О.Н., після проходження атестації за наказом заступника міністра оборони України від 01.02.99, було призначено начальником хірургічного відділення Чернігівського шпиталю.
В атестації його охарактеризували як досвідченого, принципового фахівця, хірурга високої кваліфікації. Після 10 місяців успішної роботи абсолютно незаконно, з порушенням усіх діючих нормативів, було проведено позачергову атестацію. Цього разу - висновки протилежні.
Армійські чиновники звільнили підполковника з посади та призначили старшим ординатором хірургічного відділення у Новоград-Волинському шпиталі, обґрунтовуючи це висновками останньої атестації. Підполковник звернувся до Військового суду Чернігівського гарнізону із скаргою на неправомірні дії начальника Чернігівського військового шпиталю у зв'язку з проведенням незаконної атестації, яка містила неправдиву та недостовірну інформацію, що ганьбила його честь та гідність. Але отримати справедливе рішення у суді першої інстанції підполковник не зміг. Після багатьох звернень Верховний Суд України відмінив рішення суду першої інстанції та повернув справу на новий розгляд до того ж суду.
Дос ягнутий результат:
 1.  Загалом у справі відбулося 11 судів в судах першої інстанції, потім в апеляційній, касаційній інстанціях, військовій колегії Верховного Суду України, і навіть самого голову Верховного Суду В. Бойка було втягнуто у вирішення такої простої справи. У розгляді справи брали участь 30 судів, 20 секретарів, справа нараховує 3 томи у 1000 сторінок.
 2.  П ісля нашого втручання, на прохання захисту справу було передано з Чернігова до військового суду Київського гарнізону. Суд прийняв рішення : а) визнати свідчення, викладені в атестації, такими, що не відповідають дійсності і паплюжать честь, гідність та репутацію підполковника Бугайова б) відновити позивача на посаді, яку він раніше обіймав в) відшкодувати завдану моральну та матеріальну шкоду.
Чого нам не вдалось досягти :
Результат позитивний, але видається дуже дивною поведінка керівництва Міноборони:
•  Н ікого з чиновників, причетних до порушень, не було притягнуто до дисциплінарної чи іншої відповідальності.
•  В ідшкодовували матеріальну та моральну шкоду не конкретні чиновники, а і без того небагате відомство Міноборони.
  •  Справа міліціонера Олександра К.
Регіон країни: м.Київ
Дві жінки звернулися до Бюро із заявою про те, що сусід погрожував розправитись з ними - в нього була вогнепальна зброя. Як з'ясувалося, сусід був працівником Київської обласної прокуратури. Жінки викликали міліцію. На місце події приїхав наряд патрульно-постової служби на чолі зі старшим міліціонером О.К. і запропонував підозрюваному проїхати з ними до райвідділу міліції для з'ясування обставин.
Як виявилось згодом, саме у цьому райвідділі міліції працівник прокуратури раніше обіймав керівну посаду. Використовуючи свої посадові зв'язки, він з легкістю перетворився з підозрюваного (обвинувачуваного) на потерпілого від начебто незаконних дій міліціонера О.К. Крім того, він направляв до райвідділу міліції, а також до прокуратури м. Києва чисельні скарги та доноси щодо сусідок-заявниць. В результаті жінок викликали до правоохоронних органів, де вони писали пояснення. Також до їхніх помешкань постійно приходив міліціонер у пошуках „притонів”.
Досягнутий результат:
Київський міський суд частково виправив помилку суду першої інстанції, замінивши основне покарання за ст. 166 ч. 2 КК України (в ред. 1961) - 4 роки позбавлення волі на умовне з випробувальним строком в 1 рік і штрафом 50 мінімальних зарплат.
Враховуючи низький рівень правозахисту, а в даному випадку явне використання посадових зв'язків прокурорського працівника, можна вважати рішення суду другої інстанції компромісним. І якщо врахувати той факт, що невинна людина не перебувала у в'язниці, то з великою натяжкою у реаліях нашого „правового існування” можна вважати такий результат позитивним.
Чого нам не вдалось досягти :
 1. Суд не брав до уваги, що підозрюваного працівника прокуратури було доставлено до райвідділу міліції з його власної згоди. Суд не брав до уваги, що наділеного владою громадянина, який зобов'язався служити Закону, завдяки службовим зв'язкам (він раніше працював на керівній посаді у цьому ж райвідділі міліції), було з легкістю перетворено на потерпілого. Не знайшовши жодної кваліфікуючої ознаки того, що міліціонер О.К. перевищив владу, суди першої та другої інстанцій пішли шляхом прямої підміни юридичної кваліфікації.
 2. Київська обласна прокуратура не задіяла жодного засобу дисциплінарного стягнення щодо працівника прокуратури з а наклеп, який не підтвердився перевіркою. За навмисно наклепницький донос прокурорського працівника потрібно було б притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 177 КК України, про що на адресу прокуратури було направлено відповідні заяви.
 3. Враховуючи низький рівень правосуддя та абсолютно неправову оцінку подій, було подано скарги щодо вироку, винесеного суддею першої інстанції та поведінки судді під час судового слідства.
 4. Що стосується судді районного суду, то поведінка на судовому слуханні, постійне приниження учасників процесу, грубі висловлювання на адресу представників ЗМІ (на одне із засідань, аби залякати людей, присутніх в залі, було викликано наряд міліції) викликали повне нерозуміння присутніх, журналістів та правозахисників. Але не зважаючи на чисельні скарги на суддю, її було підвищено на посаді і на даний час вона працює у Київському апеляційному суді.
  •  Справа О.Р.
Регіон країни: м. Київ .
У січні 1996 року до Бюро звернулась лікар О.Р., яка випадково дізналася, що Дарницький районний суд визнав її недієздатною (18.12.95) на підставі заяви її чоловіка. Перед тим вона проходила судово-медичну експертизу. Чоловік – бізнесмен (за фахом лікар) викликав дружину зі Львова до Києва, нібито для лікарської консультації щодо її здоров'я. Лікарі не попередили О.Р. про те, що проводиться судово-медична експертиза. На час звернення до Бюро і визнання недієздатності, жінка працювала за своїм основним фахом. Характеристики з роботи були позитивними. В сім'ї відзначалася певна напруга та відсутність взаєморозуміння. Визнання у недієздатності різко обмежувало можливості О.Р. у реалізації своїх громадянських прав та свобод.
Всі життєво важливі питання вона тепер могла вирішувати лише за посередництва опікуна – чоловіка. Опікунство не завадило чоловікові О.Р. виселити її з квартири та позбавити можливості спілкування з трирічною донькою. У своїй заяві до Бюро О.Р звертала увагу на використання психіатрії як інструменту у вирішенні проблем, які є дуже віддаленими від медицини. Жінка просила провести незалежну психіатричну експертизу із залученням іноземних спеціалістів, адвокатської підтримки у суді для відміни незаконного рішення Дарницького суду.
О.Р. зазначала, що на засідання суду її не запрошували, а суддя навіть не цікавився, чи працює жінка, яку визнали недієздатною. У справі не було зібрано відповідних документів, запитів, довідок, не залучались органи опіки. У суді була лише заява чоловіка О.Р. та висновок судово-медичної експертизи.
З гіркотою зазначаємо, що історія О.Р. для людей, які стали на її захист, закінчилася лише через 8 років та 2 місяці. Чоловік О.Р. подав позов проти журналістів, які опублікували історію О.Р. Йшлося про захист честі та гідності з відшкодуванням моральної шкоди у величезних сумах. До речі, ім'я, прізвище, місце роботи чоловіка у публікаціях були відсутні. Суд залишив без розгляду вимоги позову.
Але у червні 2001 року з'явилась нова редакція позову, але відповідачі в ній вже замінені на інших – Глузмана С.Ф. та Українсько-Американське Бюро із захисту прав людини. Вимоги позову ті ж самі, лише сума позову – 1 гривня.
Останній позов у так званій „новій редакції” заслуховувався до 03.03.2004 . Позивач на одному з останніх засідань змінив суму позову на 5 млн. грн. до Глузман а С.Ф. та
5 млн. грн. до Бюро. Суд не задовольнив вимог і стягнув з позивача на користь держави 999 т и сяч 914 грн. 15 коп .
З впевненістю можна сказати, що змінити загальну суму позову до 10 млн. позивача підбурив його адвокат.
Досягнутий результат:
  •  Було проведено кілька незалежних психіатричних експертиз за участі українських та іноземних експертів, які не погодились з висновками судово-психіатричної експертизи.
  •  30 січня 1996 року було проведено прес-конференцію. О.Р. у масці та перуці розповіла свою історію. Лікарі-психіатри, незалежні експерти-психіатри та юристи прокоментували події, дали медичну та юридичну оцінку. В той же день всі телеканали показали прес-конференцію з коментарем: приклад зловживання психіатрією.
  •  Суддя Дарницького суду виніс 01.02.1996 року ухвалу, якою відмінив своє попередня рішення у зв'язку з новими обставинами.
Чого нам не вдалось досягти :
  •  Донька О.Р. залишилася жити з батьком та бабусею з боку батька, які перешкоджали спілкуванню дитини з матір'ю, попри рішення опікунської ради, яка визначила участь обох батьків у вихованні дитини.
Суддя, який вів справу з визнання О.Р. недієздатною, перейшов на роботу до Верховного Суду України.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02