ПОШУК:

УРОКИ ЄВРОПИ — ТЕМА 10.  Освіта

УРОКИ ЄВРОПИ

ТЕМА 10. Освіта

Освічений народ легше вести, але важче гнати.
Ним легше керувати, але неможливо пригнобити...

Генрі Бруем
 

Ми всі вчилися потрошку, хто більше, хто менше — але коли підростають наші діти, ми намагаємося дати їм солідну освіту: коледжі, інститути, університети… От тільки проблема — освіта стає дедалі дорожчою, і потягти таке ярмо зовсім не просто. Тож коли якась політична сила заявляє, що зробить освіту як не безкоштовною, то значно доступнішою, — хочеться цим політикам вірити і — голосувати за них. І це не лише у нас в Україні так, освіта є тією темою, яка активно піднімається на виборах як в Америці, так і в Азії , і — звісно, в Європі.

Нашим гостем є головний редактор газети «Управління освітою» Людмила Галіцина. Політологи стверджують, що виборців у нас здебільшого цікавлять три питання серед обіцянок партій: медицина, пенсії, та освіта. А в Європі?

— Безперечно освітня тема для всіх європейських країн і під час виборів є актуальною. Інша справа, що за традицією, освітня програма є в контексті загальних питань передвиборчих програм тих чи інших партій, які прагнуть пройти до парламентів, конгресів, сеймів. що в тих чи інших державах з тих чи інших причин доходили висновку що освіта потребує реформування. І коли партія приходить до влади, то цю програму розвитку освіти вона втілює в життя.

— Яку освіту пропонують реформувати партії в Європі — шкільну, чи вищу, чи все одразу?

— За нашими спостереженнями немає такого розриву — окремо середня освіта, окремо початкова освіта. Якщо пропонуються зміни, то вони структурні і рзглядаються в цілісному контексті.

— Найбільш болюче питання — це, звісно, вартість навчання...

— За останній період в Англії буквально на декілька тисяч фунтів стерлінгів була підвищена плата за вищу освіту. У відповідь почались студентські заворушення, які призвели до того, що оплату за вищу освіту минулого року було повернуто до ціни, яка була до того часу.

Серед журналістів нашого медіа-центру є спеціаліст з англійського життя — Сергій Снігур. Не обминула його уваги і британська система безкоштовної вищої освіти, яка потроху стала досить коштовною…

— Одним з гасел усіх британських партій перед виборами завжди було «здешевлення держави» — тобто, зменшення витрат на державне управління. Виборцю набридає платити податки невідомо за що. Але на чому економити?.. і лейбористи, які змінили консерваторів, вирішили покінчити з безкоштовною вищою освітою. Спочатку щорічна плата встановлювалася на рівні тисячі фунтів — це, за словами Тоні Блера, врятувало університети від фінансового краху. Від плати звільнялися студенти з бідних родин — хоча ще треба було довести, що ти — бідний. Рішення уряду було зустрінуте зовсім як у нас — гаслом «Ганьба!» В університетах організовували комітети злісних неплатників... але їм довелося поступитися після загрози вилетіти з університетської лави. Протягом принаймні півроку преса була сповнена жалісливих історії про життя «бідних студентів». Класичним став репортаж про 21-річну Кеті Пірс. Вона працювала у три зміни: уранці — у шпиталі медичною сестрою. Увечері — у ресторані «на подачі». А удень — студенткою... Проте, чим ближче до виборів, тим пристрасті почали вщухати, та й студенти стали менш гарячими. За підрахунками спеціалістів з економічної статистики, нововведення принесло британській скарбниці мільярд фунтів — ну а проти цього аргументу ніхто не міг встояти. Університети змогли підвищити стипендії, зміцнити свою начальну базу — та і студентам стало навчатися краще. Отож лейбористи і наступні вибори виграли...

На погляд багатьох людей в світі, європейська освіта майже бездоганна за рівнем. Якісна. Визнається у світі... Навчатися в знаних університетах Європи прагнуть і діти арабських шейхів, і російських олігархів. Але чомусь Європа постійно незадоволена. Нещодавно голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу виступив з проектом створити загальноєвропейський технологічний університет — аби Старий Світ міг конкурувати з освітою, яку дає знаменитий американський Массачусетський технологічний. Але все-таки — як виглядає освіта в Європі: ось що нашій програмі розповів другий секретар посольства Швеції Бйорн Фагерберг.

— Освіта в Швеції є безкоштовною. За перші 12 років відповідальність за освіту в школі несуть муніципалітети, а вища освіта — це вже відповідальність держави. В Швеції є комерційні ВУЗи, які беруть плату за навчання, але таких ВУЗів вкрай мало — це наприклад професійні ВУЗи, так звані школи реклами чи дизайну. Близько 95 відсотків всіх студентів навчаються в безкоштовних державних ВУЗах. Є також кілька закладів, які не є власністю держави, але отримують від держави дотації. Натомість вони не мають права брати платню за навчання. Студенти отримують стипендію — близько 300 доларів на місяць — за шведськими стандартами це зовсім небагато. Шведи кажуть, повноцінно жити на ці гроші не можна, хіба що дуже мало їсти. Проте ці 300 доларів є суттєвою допомогою молодій людині, яка починає доросле життя. Крім цієї суми держава створила програму за якою студенти отримують грошовий кредит. Після закінчення навчання колишні студенти повертають гроші, виплачуючи щомісячно з невеликим відсотком. Повертати можна протягом 20-25 років. Кредит — близько 500 доларів щомісяця, надається впродовж 10 місяців учбового року. Вважається, що два літні місяці студенти можуть самі працювати і заробляти гроші. Умовою отримання кредиту є успішність — а саме складання іспитів в університетах. За кожний складений іспит студент отримує бали (доречі, з оцінками за сам іспит це не пов’язано), — за семестр він має отримати до 20 балів. Студент може завалити один з іспитів і отримати 15 балів, але це теж дасть можливість отримати кредит. Але завалити половину іспитів він не може — в такому випадку не отримує кредит, і наступні півроку буде навчатися без допомоги. Він має довести, що може добре і старанно вчитися.

Зрештою, Швеція від нас далеко. А як ці питання вирішують наші сусіди, ближчі до нас і за історією, і за проблемами — адже ми з ними вийшли з колись єдиної «комуністичної колиски»... Польща теж зустрілася зі складнощами реформування освіти — і упродовж останнього десятиліття намагалася з ними упоратися: продовжує Людмила Галіцина.

— Якщо згадати вибори 1997-го року в Польщі, коли до влади прийшла коаліція Унії Вольності, то в передвиборчій програмі серед багатьох питань була і освітня програма. Там було п’ять пунктів серед яких: підвищення заробітної плати вчителям, зміна структури школи, яка була дуже складною, але необхідною на то час і вони змінили структуру. Тоді йшлося і про впровадження незалежного тестування і ще кілька інших питань. Коли вони перемогли, то відповідно цю освітню реформу запровадили у Польщі. Але і суспільство, і держава зрозуміли, що до впровадження незалежного тестування ніхто не був готовий і тому у 2001 році, коли до влади у Польщі прийшла ліберально-демократична партія, в її передвиборчій програмі одним із пунктів було поки що зняти згадуване тестування і підготувати до цього відповідно всі закони і всю методологію впровадження. І коли вони прийшли до влади, їм довелося вирішувати саме цю проблему саме таким чином, яким вони обіцяли в передвиборчій програмі. В результаті — система незалежного тестування почала діяти з 2005 року.

Політика повинна задовольняти реальні потреби людей, а не вигадані «схеми» чи висмоктані з пальця ідеї. У повсякденному житті — це уже думка західних соціологів — політикою цікавляться не більше трьох відсотків населення... хоча, звісно, на час виборчих кампаній кількість «зацікавлених» значно зростає... це, мабуть, і є ознака здоров’я суспільства. А ми повертаємося до європейських уроків: спеціально для нашої програми розповідає Андреаc Веннігер, директор Українсько-Австрійського центру співробітництва з питань науки, освіти та культури, співробітник посольства Австрії в Україні.

— Австрійці очікують, що сума семестрового внеску буде скоро збільшуватись: кількість студентів, які почали навчатися у ВУЗах, зросла. Зросли і потреби університетів в коштах аби покращити умови навчання студентів в університетах: створити більше аудиторій, залучити більше доцентів, асистентів, аби уникнути ситуації, коли один професор має керувати сотнями студентів. Але поміж тим університети в Австрії є автономними, — це означає, що вони самостійно розпоряджаються коштами, які стягуються зі студентів. Це не ті гроші, які йдуть до державного Міністерства фінансів —- вони використовуються виключно університетами і для потреб університетів. Стипендія (приблизно 300-400 євро) у будь-якому випадку покриває семестрові внески за навчання в університеті, а також плату за житло та харчування. В Австрії для студентів існує система різноманітних знижок:: знижені ціни за проїзд в громадському транспорті, за студентським посвідченням можна зі знижкою купувати газети, відвідувати музеї та кінотеатри. Проте останніми роками держава вирішила економити на студентах і частково зменшила їхні привілеї, що з боку студентів викликало акції протестів.

Як правило, студенти є найактивнішою часткою суспільства в політичному плані, принаймні в Європі. Але виявляється, ця активність також може залежати від якості освіти. Розповідає журналіст Леонід Юрченко.

— Загалом активність молодого виборця в Європі достатньо низька — незважаючи навіть на спеціальні програми на кшталт «Мої перші вибори», яку, між іншим, улюблені британці мого колеги Сергія Снігура почали запроваджувати тепер і в Україні. І ось на цьому тлі надзвичайно активними виявляються студенти в Естонії і Латвії —конкретніше, студенти російськомовні. Після входження балтійських держав до ЄС російськомовна меншина стала однією з найбільших в об’єднаній Європі. .А їхнє право вчитися рідною мовою, як вони вважають, заперечується. На останніх виборах до Європейського парламенту саме цей «молодий контингент» привів до Страсбурга групу російськомовних депутатів. За даними аналітиків, які вивчали виборчі програми так званих «російських партій» у країнах Балтії, проблеми освіти — знову ж таки, насамперед це право вчитися рідною мовою — посідають непропорційно велике місце, якщо порівняти з іншими вимогами — зокрема, політичними і соціальними. Без перебільшення можна сказати, що ця «освітня активність» для Європейського Союзу є явищем унікальним — і результатом стало те, що європейські інституції змушені тепер зважати на вимоги цієї «освітньої меншини» але про це тема іншої розмови…

Досвід спілкування з європейськими фахівцями, вивчення освітніх проблем дозволяють експертам підсумувати: на що варто звертати увагу у виборчих програмах і маніфестах. Ми вирішили порівняти думки: Людмила Галіцина одразу ж звертається до суто фахових оцінок...

— Безперечно питань освіти торкаються всі партії і всі партії говорять гаслами. Які конкретно механізми пропонує та чи інша партія, наскільки реальні ті чи інші пропозиції щодо освіти, бо гасла ми вже чули й бачили, а конкретні дії? Які будуть впроваджуватися закони? Больові точки освіти на сьогодні такі: наскільки безкоштовна сьогодні середня загальна освіта, проблема корупції вищих навчальних закладів, чи бути і якою бути сільській школі. Це, звичайно, зростання статусу вчителя і підвищення заробітної плати. Різні партії і блоки по різному ці питання висвітлюють і обіцяють досить високу заробітну плату сьогодні вчителю — наприклад в середньому еквівалент 500 доларів. Але механізми впровадження і збільшення цієї заробітної плати — як, яким чином, чи буде це закладено в бюджет? Жодна партія поки що ніде на сьогодні це не обіцяє.

І ось що маємо «на підході» до виборів: відомий український політолог Валерій Бебик — про те, як у програмах різних українських партій «зависла» тема майбутнього нації.

— Взагалі тема освіти є актуальною для будь-якої партійної програми і це стосується не тільки української політичної практики але і світової. Як правило всі говорять, що будуть підтримувати освіту на бюджетному рівні, обіцяють підняти стипендії студентам і т.д. У партійній програмі партії Регіонів не так багато приділено освіті — загальні фрази. Скажімо блок Наша Україна говорить про те, що вони зроблять вихідні іспити в школі вступними для Університету. Але власне кажучи про це вже і міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко уже заявив і університети вже і готуються приймати в цьому році саме у такий спосіб. Зараз, коли кожні два роки подвоюється обсяг інформації який є от науково-технічної і таке інше в світі, то тут без інформатизації, без серйозної наукової підготовки не можна щоб країна займала провідні позиції в світі. Звичайно в деяких партійних програмах є такі цифри там 5-7% але в принципі в той час коли японці ставлять планку, щоб усі мали загальну вищу освіту не нижче бакалавра, то я думаю нам є над чим замислитись.

Нам ще далеко до кількості студентів на тисячу «статистичних європейських душ» — хоча можемо порадіти з того факту, що в Європі наші студенти виглядають не найгіршим чином — навіть школярі здобувають раз-у-раз місця на різних шкільних олімпіадах... і як би це так зробити, аби підтримати ще й державними рішеннями?!

А ми тим часом звернулися безпосередньо до «зацікавлених осіб».

— Чи зміниться ставлення в Україні до освіти після виборів?

— Я не думаю, що перемога якоїсь конкретної поличної сили суттєво на це все вплине. Хіба що, якщо переможе партія Регіонів, то посилиться тенденція русифікації закладів освіти, можливо, просто Я думаю, що вони призупинять процес українізації.

— Це залежить від людей, які прийдуть до влади, а ще людям потрібний час, щоб змінити своє ставлення.

— Ні, тому що це не міняється за один день, за один місяць, чи за один рік. Для того, щоб змінити свідомість людей, зрозуміти, що освіта це не просто — заплатив гроші і отримав диплом, а здобувати її треба не один рік , здобувати її треба систематично і я вважаю за новими програмами, які треба зараз виробляти.

— Я думаю, что пора уже менять у нас образование. И не обязательно это связано с выборами. Хотя я считаю, что некоторые партии используют это для того чтобы пройти в Верховную Раду.

— Не думаю, что образование это приоритетный вопрос. Любое изменение власти, если оно произойдет, потребует времени, скажем так, для «устаканивания».

В опитуваннях громадської думки перед виборами проблеми освіти теж присутні, але місце їхнє... так скажемо, далеко не найпочесніше. Чи належить освітня тема до тих пріоритетних напрямків діяльності, що її очікують від наших політичних партій? На наше запитання відповів Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

— Проблеми, пов’язані з освітою, для громадян України є досить важливими, хоча і поступаються проблемам матеріальним, медичним, боротьбі зі злочинністю і корупцією. Щодо передвиборної перспективи цих проблем можна сказати, що вони не розігруються особливо тому, що ця тема, на відміну від мовної чи зовнішньо-політичної, не містить в собі значного конфліктного потенціалу. Тобто, всі суб”єкти виборчих перегонів можуть запропонувати чи пообіцяти одне й те саме. І тому хоча проблема скажімо мови чи зовнішньої політики є для громадян менш важливими ніж проблеми освіти, ці проблеми активніше використовуються в передвиборній боротьбі. А з іншого боку еліті насамперед варто зосередити увагу на проблемах освіти, оскільки якість і рівень освіти — це майбутнє держави. Витрати на освіту в багатьох країнах вважаються не витратами, а інвестиціями. На жаль у нас ще такого розуміння немає.

Є така притча:
Одне середньовічне європейське місто було залите водою — повінь була надзвичайно високою, а дамби змило. Сусідні містечка зібрали гроші — купити харчів аби дожити до наступного врожаю. Але бургомістр того міста не купив зерна: натомість він побудував школу, і сказав: молоді вивчаться і побудують таку дамбу, яку ніякій воді не зруйнувати.

Це була притча про європейський підхід до освіти.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02