ПОШУК:

Untitled Document

Червона вода

В усьому світі ще "за життя" шахти створюються резервні фонди, кошти з яких потім витрачають саме на її закриття.
- Води немає! Та, що в колодязях, то така червона і з такою жирною плівкою. І експертиза довела, що в тій воді є до 30 елементів - миш'як, стронцій, ртуть, бром, фтор, залізо, свинець... Люди за кілометри воду носять, щоб приготувати їжу. До кого б не звертався, ніхто ніяких мір не приймає. А жінки до мене приходять, я їм кажу: "Як хочете, я стану перед вами на коліна! Ну як є мафія, то що я можу зробити!" Та от у моїх дітей також зуби кришаться, чорніють, хоча я наче живу і далі від того терикона! Було обстеження спеціальної обласної комісії, і вони на нараді після того сказали, що діти хворіють від того, що неправильно в школі сидять!.. Всі будівлі повністю затопляє. В хатах всюди вода. В одній хаті стіни всі полущилися, жінка поприкривала килимами, щоб не було видно. Сирість страшна! А люди живуть - хто перебирається на другий поверх, хто йде до сусідів... І так по десять і по двадцять днів... Коли затоплювало, то з області військові міністерства з надзвичайних ситуацій тут постійно чергували, мали човни, машини, - довозили людям хліб, відвозили, як треба було комусь дитину в лікарню, коровам давали їсти - до сараю не могли добратися, розумієте? Ми ж то все знімали на камеру... Яку воду корови п'ють? Оту червону і п'ють, а яку мають пити! То в того здохла, то в того... В одного корову як розрізали, то печінка повністю була розкладена...
Розповів голова села Сілець Сокальського району, що на Львівщині, Василь ВОНЯКОВСЬКИЙ.
ЗНАЙОМТЕСЯ: ХУТІР ВІЛЬШИНА

Пам'ятаєте планету Шелєзяка з мультика "Таємниця третьої планети": "Води нєт, растiтельностi нєт, населена роботамі". Чомусь приходить на пам'ять. Хоча живуть тут люди. І вода є - вона, власне кажучи, всюди - тільки пити не можна.
На хуторі Вільшина, що належить до села Сілець Сокальського району на Львівщині, живе з десяток родин, і їхня драма вже може вiдзначати 10 літній ювілей. Колись мальовнича місцина, де й розташувався хутір Вільшина, зараз викликає жах. Поруч з хутором - ще діюча шахта "Візейська" і центральна збагачувальна фабрика (ЦЗФ) "Червоноградська", - причина всіх бід. Внаслідок масштабних виробок грунт просів у середньому на 4,5 м, і кілька сіл регулярно підтоплює. Найгірше - у Вільшині. Брудні і смердючі ставки на колишніх луках; бадилля, що колись було лісом, тепер плаває в хімічній багнюці, яка не висихає навіть улітку. Буквально поруч, усього за двісті метрів, нависає велетенський потворний терикон - справжня гора заввишки 60 м і кілька кілометрів завдовжки - повз нього потяг їде кілька хвилин. Тут на 300 га розташувалися 60 млн тонн високотоксичних відходів. Грунтові води отруєні, і вода в криницях має незрозумілий буро-помаранчевий колір - на неї дивитися страшно, не те що пити. Якийсь час воду до хутора підвозили зі збагачувальної фабрики, але зараз і це робити припинили. Люди самі возять воду - хто звідки може, іноді з Червонограда і навіть зі Львова.
Пам'ятаєте скандал, що розгорівся у 1995-му довкола незрозумілої хвороби дітей у селі Соснівка, коли у них псувалися зуби, випадало волосся, вії, брови? Гіпоплазія - по-науковому. Та к оце ж отам, поруч, за 6 км від Вільшини. Сілецький сільський голова Василь Воняковський каже, що хвороби соснівських дітей - то фактично хвороби сілецьких дітей, бо їхні батьки зверталися у соснівську лікарню. Ці півсотні людей живуть у таких умовах роками, і втекти їм нікуди.
У ГЛУХОМУ КУТІ
Свою проблему хуторяни намагаються вирішити давно. До Вільшини приїздять поважні комісії, роблять серйозні висновки, кажуть, що жити в таких умовах не можна, і їдуть собі геть. У квітні 2000 року була створена Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій у складі представників Мінпаливенерго, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Мінохорони здоров'я на чолі з тодішнім віце-прем'єром Михайлом Гладієм. Висновки були серйозні, але рекомендації втілені так і не були.
За допомогою громадської організації "Екоправо-Львів" хуторяни надіслали звернення до Кабінету Міністрів з проханням визнати територію хутора зоною надзвичайної екологічної ситуації. Кабмін дав розпорядження Мінпаливенерго і львівській облдержадміністрації "вжити заходів". Мінеко (лист- відповідь до "Екоправо-Львів" від 28.11.02 за №10479-к/16/1- 10) за висновками Держкомісії (протокол №1 від 07.04.2000р). написало красивий список цих заходів, серед яких проведення водогону, дороги, відселення мешканців, і направило його до холдингової компанії "Укрзахідвугілля". У тих, природно, грошей немає. Та й звідки - галузь на 90% збиткова, основні надходження - це бюджетні дотації. А хто дає дотації? Правильно - Мінпаливенерго. Оп! - і коло замкнулося.
ХТО ВИННИЙ?
Петро ОЛІЙНИК, мер Червонограда у 1999 - 2002 рр., депутат-мажоритарник ВР по Львівській області:
- Мінпаливенерго каже: "Це наслідок експлуатації шахти. Значить, вона і має вирішувати проблему." А шахта - це практично банкрут. Коштів немає навіть на виплату зарплати шахтарям. Тому з боку Мінпаливенерго це просто імітація намагання вирішити проблему і обман людей. "Крайнього" у цій ситуації за законом немає, а відповідальною за ситуацію має бути уся вертикаль - голова районної адміністрації, генеральний директор "Львіввугілля", голови облдержадміністрації, голови обласних рад, міністр палива і енергетики. Але місцева влада буде кивати на Мінпалиенерго, а Мінпаливенерго скаже, що оскільки склалася надзвичайна ситуація, то треба її вирішувати через МНС.
На думку пана Олійника, для того, щоб реально вирішити проблему Вільшини, необхідна наполеглива ініціатива "знизу", тобто від місцевої влади. Саме в такий спосіб вдалося врятувати центр Червонограда, коли після закриття шахти "Червоноградська-1" внаслідок просідання ґрунту і підтоплення була зруйнована колекторна система міста. Збудували каскад насосних станцій для водовідведення. Для цього були задіяні усілякі резервні фонди, але виділення з них грошей на якусь надзвичайну потребу - це, як каже Петро Олійник, "добра воля" чиновників цієї структури. За законом кошти на ліквідацію екологічних наслідків діяльності шахт ніде не передбачені.
НЕОФІЦІЙНА "ЗОНА"
Євген МАТОРІН, начальник Департаменту екологічної безпеки Міністерства екології:
- Критерії для визначення території зоною надзвичайної екологічної ситуації ще не розроблено, і зробити це доволі складно. Територія України техногенно перевантажена, і принаймні її третину, а саме Придніпровський басейн, можна визнавати такою зоною. Але ж тоді потрібно мільярди доларів. Щоб привести в норму навіть два кілометри забрудненої території, потрібно мільйони доларів.
Офіційно визнати хутір Вільшину і ще кілька сіл довкола зоною надзвичайної екологічної ситуації, причина якої - діяльність вугледобувних підприємств, влада не хоче. Це ж лише один, хоч і яскравий приклад, а таких у шахтарських регіонах в усій Україні - вагон і ще маленький возик: визнаєш одну, доведеться визнавати й усі інші, а грошей на вирішення проблем нема. Прецедент створювати не можна. А якщо критеріїв визнання зоною екологічної катастрофи нема, то й офіційна причина відмови звучить дуже навіть зрозуміло - "недостатність підстав".
Кілька слів про ініціативу "знизу". Сілецький сільський голова Василь Воняковський безрезультатно звертався до усіх можливих інстанцій, а тепер от не віддав Сокальській райраді 186 тис. грн. доходів Сільця і хоче на ці гроші будувати водогін, бо райрада на спільні проекти гроші забирає, а сама на проблеми Сільця нічого не дає. Там, навпаки, не зацікавлені, щоб територію села визнали "зоною", бо тоді кошти від сплати податків підприємствами залишатимуться у сільському бюджеті, і їх можна буде використати на ліквідацію екологічного лиха, а це 2,5 млн. грн щороку. "Вони на мене пробували прокуратуру натравити, хотіли, щоб я за власним бажанням відмовився бути сільським головою..." Наразі ж мешканці хутора вдалися до ще одного кроку - надіслали листа з проханням допомогти уповноваженій із захисту прав людини при Верховній Раді Ніні Карпачовій...
СМЕРТЕЛЬНІ КОНСЕРВИ
Річ у тім, що ситуація на хуторі Вільшина - лише віддзеркалення величезної проблеми, що загрожує екологічною катастрофою усім шахтарським регіонам.
Зауважте: у випадку хутора Вільшина кризова ситуація з довкіллям і людьми зумовлена ще діючою шахтою. Коли ж вона вичерпає свій ресурс і закриється, все стане ще сумніше...
В СРСР у шахтарських регіонах довкола новозбудованих шахт виростали міста і села. Для людей вони були щедрими годувальницями. Що буде потім - тоді ніхто не дбав. Сьогодні з існуючих близько 400 шахт закрито приблизно половину, і цей процес катастрофічно прогресує. Тільки у Донецьку за найближчі два роки намічено закрити ще 6 шахт.
Як ви гадаєте, що відбувається з шахтою, коли з неї витягнули вугілля? Так от - її консервують. Саме слово передбачає, що дбайлива господиня (читай - держава) закупорила банку з варенням (читай - шахту) так, щоб ця "банка" не зірвала кришку. У випадку шахт слово "консервація" вжито дуже умовно, а в абсолютній більшості випадків закриття шахт в Україні - просто помилково.
Для довідки. Є кілька способів консервації шахт. "Суха" консервація передбачає спеціальне переформування рельєфу, коли гідрологи сполучають підземні ходи так, що вода, затоплюючи шахту, все ж залишається на великій глибині і не змішується з грунтовими водами. "Напівсуха" консервація передбачає постійне відкачування води з шахти, як і в робочому режимі. Є ще один спосіб - закачувати в шахту рідке скло, бетон чи пісок, щоб уникнути просідання грунту. Але це шалено дорого і виправдовується лише у випадку, коли над шахтою стоїть місто. А є ще так звана "мокра" консервація - і це означає саме звичайне затоплення шахти тією водою, яка під час роботи шахти постійно відкачується.
Тут треба дещо пояснити. Шахти - це, по суті, штучні ходи, які порушують шари залягання підземних вод і дозволяють їм iз великих глибин підніматися на поверхню. Коли шахта працює, воду з неї постійно відкачують у кар'єр. Коли ж шахта перестає працювати, вода затоплює шахту і виходить на поверхню, затоплюючи величезні території. Але це не та вода, яку беремо з криниць. Збагачені киснем підземні води стають "агресивними" і руйнують мінерали на великих глибинах, внаслідок чого токсичні важкі метали активно входять у воду. І якщо така вода виходить з шахти...
ЗАТОПЛЕННЯ ШАХТ - ПІДТОПЛЕННЯ МІСТ
В Україні 90% шахт, що закриваються, підлягають "мокрій" консервації, тобто їх просто покидають, і з часом вони затоплюються.
Олександр БОНДАР, голова наукової ради Всеукраїнської екологічної ліги:
- Наслідки затоплення шахт - це регіональне підтоплення цілих міст! 523 міста в Україні різною мірою підтоплені (від 10% до 50% території). В основному така ситуація спостерігається в зоні закриття шахт.
Що це означає? Руйнацію будинків, підтоплення важливих об'єктів і цілих заводів - збитки величезні! Крім того, екологічні наслідки. Вода, яка пройшла через шахту, має дуже високу концентрацію солі - 30 г на літр і більше. А в деяких шахтах взагалі неймовірна концентрація - 300 г на літр! Це практично розсіл! Така концентрація в Кара- Бугаз-Голі, де видобувають сіль. Таким чином ми повністю змінюємо біогеоценоз прируслових заплав річок, змінюємо рослинний покрив - він просто зникає, і ми біля шахт практично маємо пустелю, де нічого не росте.
Усе це - цілком реальне майбутнє для усіх регіонів активних гірничо-видобувних розробок, і не лише вугільних. Перш за все, це весь Донбас (Східний, Центральний, Західний), Криворізький залізорудний регіон, Прикарпаття, де дуже багато різних родовищ - сірки, калійних солей, нафти і газу, це Львівсько-Волинський вугільний басейн. Сам лише Донбас - це 15 тис. кв. км, де активно видобувається вугілля, і більшість шахт закривається саме там. До того ж, саме на Донбасі щільність населення найбільша в Україні, а регіон найрозвинутіший економічно і промислово. Вже сьогодні на Луганщині в зоні виробок шахт в 150-тисячних містах є багатоповерхові будинки, які по 15 років не опалюються, де прорвані каналізаційні труби, вміст яких змішується з питною водою... На Прикарпатті внаслідок закриття 5 Великомостівської шахти зараз повністю затоплені водогони і газопроводи міста-супутника Червонограда - Соснівки. І можна лише припускати, що буде, якщо станеться якась аварія.
РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ
Коли почалися розмови про те, що вугільну промисловість треба реструктуризувати, а недіючі вже шахти закривати, спеціально для цього було створено організацію з відповідною назвою - "Укрвуглереструктуризація". Саме поняття реструктуризації галузі, власне, і передбачає розробку чіткого механізму закриття шахт, включаючи суто технологічні моменти, пов'язані з припиненням роботи обладнання шахти, а також і можливі екологічні наслідки. Крім того, реструктуризація передбачає і уникнення безробіття. Для цього потрібно перепрофілювати регіон, тобто вирішити, на яких ще виробництвах можуть працювати люди там, де майже вся інфраструктура підпорядкована саме вугледобувній промисловості. Зрозуміло, що такі зміни можуть бути втілені лише масштабною державною програмою. А це вимагає велетенських капіталовкладень.
ЩО РОБИТИ?
Вугільна галузь сьогодні на 90% збиткова і животіє за рахунок державних дотацій. Але, як в один голос твердять усі фахівці, - якщо сьогодні не почати вирішувати цю проблему, то завтра велетенські території в зоні покинутих шахт стануть непридатними для життя. І вирішити проблему пост-фактум, як це показує приклад Вільшини, буде неможливо, тим паче якщо йтиметься про цілі регіони. Академік В'ячеслав Шестопалов працює над розробкою державної програми екологічного відродження гірничо-видобувних регіонів, яка має стати складовою закону про закриття і реструктуризацію шахт. Концепція вже розроблена і затверджена Кабміном. Але, як каже пан Шестопалов, затвердження концепції нікого ні до чого не зобов'язує. Є Міністерство фінансів, яке вважає, що все треба робити поступово, і якщо сьогодні ми фінансуємо такі програми на 2%, то наступного року, якщо зросте виробництво, додамо ще 2 - 3%. При таких темпах, якщо ми й доживемо до часу, коли буде достатньо грошей, рятувати буде нічого.
В'ячеслав ШЕСТОПАЛОВ, доктор геолого-мінералогічних наук, профессор Академії НАНУ, директор Центру радіогідрогеологічних досліджень:
- Сьогодні насамперед треба терміново провести "мозковий штурм", науково проаналізувати аварійну ситуацію, що склалася, і вирішити, для яких із закритих шахт можна застосувати хоча б "напівсуху" консервацію, тобто ліквідувати підтоплення. Тут теж є проблеми, оскільки відкачану з шахт воду необхідно очищувати. Але якщо порахувати, скільки коштів іде на ліквідацію наслідків "мокрої" консервації, які збитки будуть від затоплення густонаселеної території, (а ці збитки вже щороку становлять 2,5 млрд. грн.), то вибирати не доводиться. Шахтарські регіони можуть перетворитися на район катастрофи на кшталт Чорнобильської.
Петро ОЛІЙНИК, мер Червонограда у 1999 - 2002 роках:
- Необхідно негайно прийняти закон про закриття шахт, в якому має бути чітко прописаний увесь механізм. І мають обов'язково залучатися інвестиції на пільгових для інвесторів умовах, бо бюджет таких витрат не потягне. З іншого боку, чиновники Мінпаливенерго у такому законі не зацікавлені, оскільки це закриє можливість переводити на індивідуальні рахунки бюджетні кошти, які сьогодні виділяються на підтримку шахт.
В усьому світі ще "за життя" шахти створюються резервні фонди, кошти з яких потім витрачають саме на її закриття. Ми ж самі загнали себе в глухий кут. Але якщо не доможемося змін сьогодні, завтра хутором Вільшина стане пів-України, а ми питимемо отруту, кольором схожу на "Фанту".

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02